Ми тримались за руки і відчували, що єдині: спогади миколаївських учасників першого в Україні ланцюга єднання (УНІКАЛЬНІ ФОТО)

Акт Злуки - символічне об'єднання ЗУНР та УНР стало знаковим для всієї України. Цей момент українські історики називають вперше в історії Української держави, коли на державницькому рівні офіційно воз'єднались дві частини однієї великої держави. В історичній пам'яті українського народу цей момент залишився на віки. В сучасній Україні 22 січня - День Злуки офіційно відзначається, як День Соборності.

Незадовго до проголошення акту Дня незалежності України, у неділю, 21 січня 1990 року, в Україні відбулась акція, яка ознаменувала нову сторінку в історії України та підтвердила прагнення українського народу до єднання та соборної держави - живий ланцюг між Львовом і Києвом. Хоча направду справжній ланцюг з мільйонів людей, які вийшли, взявшись за руки, утворивши єдиний ланцюг, був набагато довшим: починався в Івано-Франківську від Центрального народного дому (колишньої резиденції парламенту ЗУНРу і місця прийняття Акту Злуки), йшов через Стрий (звідси йшло відгалуження на Закарпаття), Львів, Тернопіль, Рівне, Житомир до Києва. У ланцюзі взяли участь, за офіційними даними (КПРС), близько 450 тисяч чоловік (за неофіційними оцінками — від 1 до 5 мільйонів)

Мій співбесідник - людина, яка стояла у витоків заснування в Миколаєві "Української Гельсінської спілки", "Просвіти", "Народного Руху України" і різних патріотичних організацій та спілок, які на той момент організовувались - Олег Гіллякін. Він же і став організатором миколаївського Майдану у 2013 році. А на той момент цей чоловік був рушійною патріотичною силою в Миколаєві і організовував делегацію з Миколаєва для участі у національному ланцюзі єднання.

Сам Олег Гіллякін жартує, що і псевдо його на той момент теж було красномовним - Гілляка. Пан Олег розповідає мені історію, як зароджувався патріотичний миколаївський рух перед традиційним в Миколаєві зібранням до Дня соборності біля пам'ятника Тарасу Шевченку. Перші ознаки патріотичних сил в Миколаєві почали зароджуватись ще в кінці 89-х, розповідає Олег. Тоді молодь, так само, як і сьогодні, до всіх українських свят збиралась біля пам'ятника Кобзарю і проводила серед городян агітаційну роботу. Одним з основних свят молодих патріотів був якраз День соборності. В ті часи збиралось дуже багато патріотів на відміну від сьогодення. В будні дні в активі нараховувалось до 50 осіб. А у вихідні дні взагалі понад 100. Після спілкування патріоти рушали на вулицю Соборну (колись Радянська), щоби проводити там агітаційну роботу.

 - Постійно збирались біля пам'ятника близько 50 чоловік. А на вихідні нас більше приходило - близько 100. Ми збирались ось тут, розповсюджували пресу, а потім йшли на тоді ще Радянську вулицю. Біля "Дитячого світу" ми збирались і розповсюджували там пресу. І нас тоді затримували, забирали газети, потримали з дві години, називали екстремістами, пресу називали екстремістською. Різне в ті часи бувало. 

В 90-91 роки в Миколаєві розповсюджували київську обласну газету - "За вільну Україну". Часи були такі, що за її розповсюдження можна було загриміти на декілька днів за ґрати.

- В мене були з "Народним Рухом" контакти. Вони завжди через мене газети в Миколаїв висилали. Перейменували обласну газету, коли Чорновола обрали в обласну раду.  Вони зробили газету "За вільну Україну" і розповсюджували її як агітаційну. Ще в 90-91 роках коли був Радянський Союз.

А от пан Олег демонструє унікальне історичне фото із власного архіву - це приїзд в Миколаїв відомого дисидента, правозахисника та політика Левка Лук'яненка. До Миколаєва він приїздив влітку, аби агітувати за проголошення незалежності України. На світлині в центрі - Левко Лук'яненко, праворуч від нього власне сам Олег Гіллякін.

- Він (Левко Лук'яненко) роз'їжджав по всій Україні, агітував за незалежність. Це був мітинг біля палацу Суднобудівників - літо 1991 року. Це зараз Обласний палац культури.  Дуже багато народу зібралось тоді...

Загалом в Миколаєві не дуже підтримували незалежність України. Проте все змінилось з часом, розповідає Олег Гіллякін.

- Загальна атмосфера не сприймала незалежність. Але потім, коли ми почали проводити акції, результат той став відчутний. Люди зрозуміли, що це їм потрібно, і почали нас підтримувати. І Миколаївщина дала непоганий результат. Особливо в селах. В Миколаєві проголосували 80% за незалежність.

День соборності став святом, яке єднало миколаївців ще задовго до офіційного його затвердження державою. А коли сталась визначна подія - 22 січня 1990 року  - від Миколаєва до Київа для участі в акції "ланцюг єднання" вирушило 15 осіб.

- Кожного року ми робили тут свої акції до Дня Соборності. Держава ще не відзначала, а ми вже робили. Але того пам'ятного року в 1990-му послали делегацію у Київ. Це був живий ланцюг від Львова до Києва. В такому складі - 10-15 чоловік - ми відправились в Київ. Там було велике, патріотичне піднесення. Цей ланцюг єдності підняв народ. Неймовірне натхнення.

Ось унікальне фото миколаївців, які взяли участь у загальнонаціональному ланцюзі єднання.

Олекса Мот, Анатолій Тертичний, Іван Царинний, Володимир Кацан, Раїса Шпак, Анатолій Іванюченко, Михайло Воробець, Володимир Васьо, Валентина Кучеренко, Тамара Кіпер, Анастасія Кіпер, Анатолій Могилевич. Це, щоправда, не весь список.

Окрім пана Олега на Дні Соборності були присутні інші учасники ланцюга єднання. Одна з них Тамара Кіпер. Вона пригадує моменти, коли тільки приїхали до Києва для участі в акції і як реагувала на ті події тодішня міліція.

- Міліція каже: "Чого ви приїхали, прапори носите? Ви не боїтеся?". Я думаю, Боже, це міліція, яка нас береже і питають чи ми не боїмося.

Загалом настрій під час акції в 1990 був неймовірний, пригадує пані Тамара.

- Це було піднесення. Це історія. Дуже гарна історія. Це було дуже гарне свято, ми всі тримались за руки і відчували, що ми єдині.

Наразі давні друзі, учасники першого ланцюга єдності підтримують зв'язок. Вони і досі зустрічаються на різних патріотичних заходах і пригадують себе молодими, пригадують свій молодечий запал. Для них цей звичайний для пересічного миколаївця день завжди буде днем їхньої боротьби за єдність та свободу. Днем найбільш теплих спогадів і очікувань, які збулися.

І кожного 22 січня вони знову, як 29 років тому в перший раз, в єдиному пориві візьмуться за руки і утворюють живий ланцюг, який вже ніколи не роз'єднати.