«Широкий Лан» розбудовується. На роботи виділено 56 000 000 гривень

Найбільшу мережу навчальних центрів і полігонів мають Сухопутні війська. Тому я звернувся до їхнього командування, аби довідатися про зміни, які відбулися в царині практичного вишколу.

— Ми збільшили штати полігонів, підвівши їх до показника, що дає змогу повноцінно забезпечувати заходи бойової підготовки. І розпочали перехід на сучасне полігонне обладнання — радіокероване. На відміну від колишніх зразків, нова апаратура не потребує протягування кілометрів кабелів і комунікацій, на що витрачали значні ресурси. Звісно, одразу переозброїтися на нові мішеневі установки бракує коштів, тому як перехідний варіант прагнемо модернізувати колишні зразки до рівня радіокерованості, — розповідає начальник відділу управління бойової підготовки Командування СВ ЗС України полковник Ігор Цибик. — Надалі плануємо закуповувати тільки радіокеровані мішені. Зазначу, що парк полігонного обладнання на час оголошення АТО застарів морально й фізично, хоча іще понад 10 років тому ми почали його модернізацію, щоправда, черепашачими темпами через брак коштів. Додавало «солі на рани» й те, що в країні був лише один виробник такого устаткування. Монополія й відсутність конкуренції не сприяли нашій справі. Та й виробник не виказував зацікавленості через незначний попит на цю продукцію. Тепер ситуація вселяє оптимізм: Україна має три підприємства, які випускають полігонне обладнання, котре взяло на озброєння Міноборони. І воно не гірше, як у країнах НАТО. Сьогодні ця галузь отримує нормальне фінансування. На поточний рік ми закриваємо потреби в нових мішенях на 40 відсотків і модернізуємо давні. Якщо обсяги бюджетування збережуться (80–100 млн грн на рік), то до 2020-го зможемо забезпечувати навчання без перерозподілу полігонного обладнання на всіх шести загальновійськових полігонах.

Зрозуміло, вище за стелю не стрибнеш. Тому потреби закладають в план закупівель полігонного обладнання війська, виходячи зі спроможності підприємств. І цей ринок потребує розширення, що позитивно вплине на якість і вартість продукції. Вона має відповідати заданим критеріям замовника — розмірові, часу піднімання-опускання мішені, її парусності, тривалості гарантійного обслуговування. Наприклад, уже досягнуто того, що нове обладнання здатне стояти в полі без підзарядження акумуляторів кілька тижнів. Спокійно можна змінювати обстановку на полігоні, тільки переносячи радіокеровані мішені на віддаль 3–5 км від вогневого рубежу. Якщо треба, то й далі, установивши додаткові ретранслятори.

Ігор Іванович запевняє: тепер значно легше відтворити під час навчань і тренувань максимально наближену до бойової обстановку. Наприклад, повний спектр звукових ефектів, що супроводжують різні види бою. Тут вам і снаряди вибухають, і танкові гусениці ляскотять, і поранені стогнуть, і бійці, які рвуться вперед, кричать. Новою прикметою осучаснених навчальних центрів стануть імітаційні класи, у яких потенційні військові проходитимуть психологічне випробування перед тим, як укласти контракт із ЗС України або змінити профіль штабіста на спецпризначенця. Адже вони повинні усвідомити, що, імовірно, потраплять на війну. Тож нехай краще ще на початковому етапі людина зрозуміє, чи готова вона до цього. Також у Сухопутних військах розраховують: їм удасться, не відкладаючи в довгу шухляду, дієво змінити систему вишколу. Один з елементів змін — переобладнання класів підготовки на багатофункціональні мультимедійні тири й студії тренінгу. Можливо, скоро вже з багатьох предметів підготовки не доведеться писати конспекти.

Бесіда з полковником Цибиком настільки розпалила творчий апетит, що захотілося самому побачити, чи справді «крига скресла», і побувати хоча б на одному полігоні. «Не проблема», — сказав Ігор Іванович. «За кілька днів їхатиму на «Широкий Лан». Складете компанію?» «Залюбки», — відповів я й почав готуватися до відрядження на південь країни. А там справді було спекотно: «Ширлан», як іще у війську називають 235-й Міжвидовий центр підготовки військових частин та підрозділів ОК «Південь» СВ ЗС України, одночасно приймав змагання танкових взводів чотирьох бригад, наземну компоненту навчань «Сі Бриз-2017», злагодження кількох мотопіхотних підрозділів і розташував на відновлення та виучку цілу бригаду!

Радіокеровані мішені активують несподівано та непередбачувано

Сім годин на військовому авто — і ми на місці. «Широкий Лан», немов великий мурашник, у якому оселилося кілька сімей із власним автономним буттям… Дим, курява та гупання гармат видавали місце, де відбувався танковий біатлон. Першою локацією знайомства став саме танкодром, адже гріх було проїхати повз таке дійство. Представники команд помітно нервували, переживаючи за своїх, періодично зазирали в біноклі. Те, що вони бачили, здебільшого їх радувало.

— Чи зручно тут відпрацьовувати елементи бойової підготовки, перевіряти індивідуальну майстерність і колективну злагодженість? — запитую в командира танкової роти однієї з бригад капітана Марковського.

— Уперше на «Широкий Лан» потрапили 2015-го, проходячи злагодження в процесі формування бригади. Потім нас відправили в район виконання завдань під Маріуполь. Відтоді склад роти фактично оновився. Тепер тут удруге, — каже офіцер. — Тут можна максимально по-бойовому готувати танкістів. Мішені чудові, як і директриси, побут уже достатньо налагоджено порівняно з першим роком війни. Приємно, що широколанівська інфраструктура поліпшується. Наскільки знаю, її й далі вдосконалюватимуть.

Начальник управління бойової підготовки ОК «Південь» СВ ЗС України полковник Михайло Мостовий повідомив: цьогоріч їм надано кошти на закупівлю сучасного полігонного обладнання, що дає змогу бути мобільними, не «прив’язуватися» до рубежів. Мішені й цілі тепер можна встановити на будь-якому напрямку, розмістити в несподіваних місцях, у непередбачуваній конфігурації. Це надважливо під час підготовки.

— Тобто ми вже здатні робити так, щоб наповнити тренування елементами раптовості для тих, котрі хочуть якісно готуватися. До несподіванок треба привчатися ще на полігоні. Тоді на війні буде якщо не легше, то зрозуміліше, — запевняє Михайло Вікторович.

Я вже стільки почув цікавого про радіокероване полігонне обладнання, що вирішив: час ознайомитися з ним ближче. Допоміг у цьому командир взводу навчально-тактичного поля «Широкого Лану» сержант Олександр. Він розповів про сучасні вітчизняні мішеневі комплекси.

Радіокерований комплект РТКМ складається з легкої та важкої мішеневої установок, ноутбука. Він поєднаний модемом із комп’ютером, куди надходять усі «польові» дані параметрів ураження цілей. Великі мішеневі установки — танк, вертоліт, БМП — із нічним підсвіченням. Установка має автономну акумуляторну батарею та сонячний елемент підзарядження. За сигналом з ноутбука електродвигун через редуктор піднімає-опускає одиночну ціль або групи цілей. Якщо боєприпас влучив, то інерційний датчик, подає сигнал, мішень падає, видаючи на ноутбук інформацію про результати. Їх тепер можна аналізувати, не виїжджаючи в поле, щоб перевірити ціль.

— Служу на полігоні майже 10 років. Застав обладнання колишнього зразка, — то вже інша епоха. Виробники зі Львова й Житомира з нами плідно співпрацюють, ми надаємо їм свої пропозиції. Приміром, інколи установки виходять із ладу через механічні пошкодження. Я запропонував виробникам створити перевіряльний пристрій, який на місці визначає, що саме в обладнанні не працює, — розповідає Олександр. — Як згадую, скільки колись довелося кабелю закопати в землю та набігатися до мішеней… Нині керівник стрільб вносить прізвища тих, що стріляють, у програму, а після закінчення навчань або перевірки роздруковує результат. Так зведено до нуля суб’єктивний фактор оцінювання. Тож обліковці, які вручну записували результати стрільб сотень людей, уже непотрібні…

Значні кошти — значні зміни

За кілька кілометрів від танкодрому військові кількох країн відпрацьовували завдання суходільної компоненти навчань «Сі Бриз-2017». Мені пощастило застати, як тренувалися десантуватися з гелікоптера за допомогою фала «Адаптер М-1». Вертоліт брав на борт спецпризначенців, піднімався на кілька десятків метрів. За хвилину з його «черева» по мотузці спускалися військові зі спорядженням. Із часом довелося спостерігати цікаву картину, як український Мі переміщував високо в небі вервечку із шістьох вояків на прикріпленому фалі, — це відпрацьовували швидку евакуацію.

Поки одні бійці долали страх висоти, інші вправлялися в штурмових навичках у спеціальному навчальному місці «Дії в забудованій місцевості», де основа вишколу — пейнтбол. У межах міжнародних навчань наші морські піхотинці успішно атакували з поля «місто», яке боронили американські «чорні берети». «Пейнтбол — найкраща практика, яку вигадали для людей, котрі хочуть добре підготуватися до війни та навчитися взаємодіяти», — зауважив інструктор Євген із десантно-штурмової роти 1-го окремого Феодосійського батальйону морської піхоти ім. Костянтина Ольшанського.

Це навчальне місце відкрили торік, спеціально закупивши 60 комплектів пейнтбольного обладнання. Першою його «обкатала» 57-ма бригада, бійців якої здивувало те, що можна вистріляти практично необмежену кількість кульок.

— Значні зміни відбулися з приходом значних коштів, — констатує начальник 235-го Міжвидового центру підготовки військових частин та підрозділів ОК «Південь» СВ ЗС України підполковник Юрій Дегтярьов. — Ми почали закуповувати нове полігонне обладнання, системи об’єктивного контролю. Завдяки їм швидко нарощуємо тактичну обстановку. Війська не знають, що й де відбуватиметься на навчаннях, — усе стається раптово. Саме так піднімаються мішені, по яких треба відпрацювати, або оголошують нові ввідні. Той же танкіст уже завчасно не наведе приціл і не відпрацює дальності, бо із радіокерованими мішенями цей номер не пройде. Він змушений постійно й активно шукати ціль. Нам цікаво зафіксувати відповідне реагування командирів: від взводного до комбрига. І оцінити. Вони не повинні адаптуватися до полігона, цього якраз не треба. Наші переваги в тому, що ми маємо два полігони: загальновійськовий та авіаційний. Створено таку систему безпеки, що їх можна використовувати одночасно. Щоправда, ще є чого вчитися в наших західних партнерів. Недавно був на американській військовій базі у ФРН, де ознайомився з нюансами її функціонування. Помітив, що там багатьох людей задіяно в аналітичній ланці та організації безпеки. А наші керівні документи не передбачають таких структур: начальник полігона одноосібно відповідає за убезпечення всіх заходів. На полігоні НАТО цим опікується окремий відділ. У Львові — на МЦМБ уже створено відділ контролю, де відбувається також планування заходів бойової підготовки. Ми прагнемо, щоб така ланка з’явилася й у нас. Інше наше завдання — до 2020 року створити навчальний центр підготовки підрозділів, який штатно входитиме в структуру «Широкого Лану».

Будівельно-полігонний бум

На «Ширлані» триває велике будівництво: створюється ціле містечко, розраховане на бригаду. Будуть нормальні під’їзні шляхи, їдальня на 5 тис. кв м, сучасні казарми та клуб. Будівельники (працюють два підрядники) розповіли, що вони зводять десять чоловічих та одну жіночу казарми. Цікаво: викопувати траншеї під фундамент останньої почали 7 березня, напередодні свята весни. Нині інтенсивно прокладають комунікації, установлюють металоконструкції, ллють бетон, ось-ось почнуть обшивати сандвіч-панелями. Неподалік доробляють новий наметовий табір, із підсипаним щебенем та окультуреним екстер’єром.

— Військові в наметах житимуть також, але під час польових занять на пересіченій місцевості це буде як елемент тренінгу триденних ротних тактичних навчань, а не як буденність, — пояснює Юрій Дегтярьов.

— Раніше стрільба для нас була святом. Бригадні тактичні навчання практично не відбувалися через брак коштів. Приміром, якщо виїздив танковий батальйон 28-ї бригади, то один танк їхав і тягнув на тросі за собою іншого — для економії пального. Раз, а в кращому разі двічі на рік, щось відбувалося на директрисах. Тільки за останні три роки ми відчули, що таки служимо, виконуючи роботу за призначенням, — признається начальник загальновійськового полігона 235-го МЦПП ОК «Південь» майор Михайло Колесник.

Досі не розв’язано проблеми з тим, що для полігонів спеціально не готують фахівців. Маю на увазі начальників навчальних об’єктів. Немає такої кафедри або курсів… Ці профі народжуються тільки на полігонах.

Насамкінець я побував на авіаполігоні «Широкого Лану». Його начальник підполковник Василь Луцій розповів: об’єкт потрібен для того, щоб курсанти й офіцери набували навичок зі стрільби, бомбометання та пусків некерованих ракет по навчальних мішенях. Цьогоріч тут працювала як армійська авіація СВ ЗСУ, так і ВМС та Нацгвардії. До розбудови всього господарства на полігоні підходять креативно.

— Тут із 1997-го не було електроосвітлення, — розповідає Василь Луцій. — Планували прокласти власну електролінію, але тільки за проект запросили 4,5 млн грн. Шалені гроші! А ще виникли додаткові чиновницько-юридичні складнощі… Та ми вирішили все дуже просто. Восени придбали сонячну енергогенеруючу станцію за 300 тис. грн. Приїхали фахівці та й обладнали освітлення містечка. Для роботи авіації, якщо не потрібна радіолокація, а потрібен лише зв’язок та світлові засоби, напруги, що видають сонячні панелі, вистачає, щоб не запускати дизель-генератор. Ми збільшуватимемо кількість панелей, щоб досягти суттєвішої автономії та економії. Для роботи авіації вночі мають бути вогні: курсові та горизонту. Попрацювали й над цим питанням із цивільними фахівцями, які зробили світлові куби зі стороною 30 см з акумулятором. Перед початком польотів програмуємо час їх умикання-вимикання. І вони дають світло відповідно до програми…

Геннадій КАРПЮК

«Народна Армія»