4 Окт, 11:38
Кого кохав Іван Франко? Чи був він щасливий? Літературно-музична вистава «Незагоєні рани кохання» по мотивам автобіографії письменника, пройшла в рамках фестивалю «Homo Ludens» в Миколаївському художньому академічному російському драматичному театрі.
Твір «Незагоєні рани кохання» - це поставновка Миколаївського російського драматичного театру. Показали її поза конкурсом фестивалю. Журналістське журі, яке все одно мало поставити оцінку, довго визначалось із жанром твору. Дійшли висновку, що це літературно-музична композиція. Від театральної вистави, в ній все-таки було замало: замало акторської гри, замало драматизму, замало внутрішньої боротьби, замало образності. До цього всього, журналісти відмітили певну шаблонність в діях героїв. Однаковість рухів, жестів, штучність акторських поз. Героїня, яка грала коханих жінок Івана Франка, постійно перевтілюючись, не достатньо розкривала їх внутрішні образи, - це одностайне рішення журналістів. Таким чином відрізнити цих жінок можна було лише за різним вбранням.
Але й відзначило альтернативне журі й позитивні моменти. Більшість з глядачів, які відвідали в цей вечір театр — це школярі. На початках, під час самого дійства, в залі все ж було доволі гамірно. Але потім, молоде покоління затамувало подих та спостерігало за тим, що відбувалось на сцені в цілковитій тиші. Якщо розглядати цей твір в навчальних цілях, то для старшокласників, безумовно, це набагато цікавіше, ніж вчити творчість та біографію Івана Франка за методичками. Адже візуалізований матеріал, як відомо, засвоюється краще. До того ж і планують показувати цей твір в школах та університетах. Тож і свою аудиторію він вже знайшов. Що ж, а саме життя та поезії Івана Франка — багате підгрунтя для дослідників його творчості. За все своє життя письменник кохав трьох жінок. І це кохання було нещасливим. Проте саме через страждання та душевні переживання народжується в світ чи не найкраща його збірка віршів - «Зівʼяле листя», де тексти, це своєрідна сповідь.
Тричі мені являлася любов.
Одна несміла, як лілея біла,
З зітхання й мрій уткана...
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розцвілий свіжо гай!
Явилась друга - гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
"Мені не жить, тож най умру одна!"
І мовчки щезла там, де вічно темно.
Явилась третя - женщина чи звір?
Глядиш на неї - і очам приємно,
Впивається її красою зір.
За саме серце вхопила мене,
І смокче кров, і геть спокій жене.
Минали дні, я думав: наситилась,
Ослабне, щезне... Та дарма! Дарма!
Вона мене й на хвилю не пустилась.
(Іван Франко)
