14 Фев, 16:30
4 лютого Миколаївська обласна бібліотека для юнацтва провела бібліотечно-археологічну мандрівку “Шукач Золотої пекторалі”, присвячену ювілею Бориса Мозолевського – нашого земляка, видатного археолога і поета.
Ведучий заходу, завідувач відділу соціокультурної діяльності молоді Андрій Алієв розповів дівчатам і хлопцям-історикам Миколаївського національного університету імені В.Сухомлинського, що Борис Миколайович народився саме цього дня, у 1936 році у селянській родині, батько –«остербайтер» загинув на ворожій землі. Перші вірші Боря почав писати ще у сільській школі-семирічці. У п'ятнадцять років Борис опинився серед вихованців одеської спецшколи військово-повітряних сил Вступив до військово-морського авіаційного училища , де навчався разом з майбутніми космонавтами.
Після демобілізації протягом майже 10 років працював у київській кочегарці, паралельно заочно навчаючись на історико-філософському факультеті КНУ імені Т.Шевченка.
З великим захопленням юні історики( у деяких вже є досвід розкопок миколаївського «Дикого Саду») слухали розповідь колишнього випусника історичного факультету про те, як майже 50 років тому, 21 червня 1971 року, о 14:30 сталася найважливіша подія у житті Бориса Мозолевського. Під час археологічних досліджень Товстої Могили зроблено надзвичайну знахідку ХХ століття – багате скіфське поховання, серед скарбів якого була золота скіфська пектораль. Нагрудна прикраса скіфського царя IV століття до нашої ери 30,6 сантиметрів у діаметрі, виконана із золота 958 проби, вагою 1148 грамів. Її вартість – приблизно 25 мільйонів долларів. Борис Мозолевський надягнув на шию вишукану прикрасу філігранної грецької роботи, зверху – засмальцьовану стару тілогрійку і привіз цю сенсацію до Києва . На заході було процитовано розповідь легендарного професора МНУ Ю.С.Гребенникова, як до археологів-«щасливчиків» завітали перші люди республіки- П.Шелест і В.Щербицький, а останній навіть…приміряв пектораль на себе! Втім, донині пектораль зберігається у музеї коштовностей Києво-Печерської лаври.
Значний поетичний доробок Мозолевського включає в себе збірки «Начало марта»(1963- писати українською почав наприкінці 60-х), «Червоне вітрило» (1976), «Веретено» (1980), «Кохання на початку осені» (1985), «І мить як вік» (1986), «Дорогою стріли» (1991)… У його віршах – Україна, археологія, степ. Багато у Мозолевського прекрасних рядків про кохання.
«Світає, і небо поволі згаса.
Круг місяця тоншає срібний серпанок
Не знаю, в степу спалахнула роса,
Чи синьо засяяли очі скіф'янок.
Ще мак над могилою криком горів,
І слався туман, ніби саван печальний.
Мов білі черниці при світлі зорі,
Хилились в молитві мальовані мальви.
Що ти для мене готуєш, мій дню?
Чим розплачуся за зустріч з тобою?
Золотом скіфським? Двигтінням вогню?
Чи долею, може? Чи, може, - собою? »
Хоча сам Борис Миколайович свій поетичний дар оцінював досить скромно. Він говорив: « Мій хліб – археологія. І вже потім – поезія». Часом схоплювався вночі, дружина питала: « Що сталося?», Він жартував: «З мене вірщі лізуть, піду запишу».
Він також є автором популярної книги про археологічні знахідки України «Скіфський степ» (1983), ліричної повісті «Думи про степ», яку писав у 60-ті роки, однак не була надрукованою аж до 1996 року.
На завершення модератор зачитав один з найпронизливіших текстів Бориса Миколаєвича, який так несправедливо швидко закінчив свій життєвий шлях у 57 років:
За добро, що робив я на світі,
За усі мої муки й жалі
Я воскресну в тридцятім столітті
І пройдусь по коханій землі.
По степах золотих і безкраїх,
Де страждаю, люблю і живу,
Де душа, наче птах, завмирає,
Коли падає тінь на траву.
Не реліктом, не родичем бідним,
Що з далеких доріг заблукав,
Я прийду до вас гордо і гідно,
Бо для вас я цю землю плекав...
Врятувавши її від пожежі
І утвердивши братство земне,
Ви в оцім подніпровськім безмежжі
Обніміть, наче брата, мене.
