Без побратимів такі перешкоди не долаються: як миколаївські морпіхи виборювали право носити берети (ФОТОРЕПОРТАЖ)

19 мая, 20:53

На території 36-ої окремої бригади морської піхоти, 16 травня близько 130 морських піхотинців боролись за право носити омріяний берет - проходили смугу перешкод. Уже 23 травня, в день Морського піхотинця України, ті, хто її пройшли, складуть урочисту клятву морського піхотинця і отримають жаданий берет. Впоратись із надзвичайно важкою смугою перешкод змогли не всі. Кореспонденти СВІДОК.info вирушили шляхом 1 відділення 1 взводу морської піхоти і бачили на власні очі, з чим довелось зіткнутися воїнам і пропонують нашим читачам із цим ознайомитись.

Здають на берет як молоді піхотинці, так і вже досвідчені, які загартовані війною. Тут не важливий ні твій досвід, ні вік, ні стать. Хочеш носити берет - мусиш пройти смугу перешкод, як завгодно, попри все. Залізна умова - дійти до фінішу. Як ні - берет не отримаєш і зможеш спробувати здати його вже в наступному році. Так само обмежений час. Всі групи стартують з різницею 10-15 хвилин. Якщо одна з груп наздожене іншу, яка попереду, то тих кого наздогнали, в повному складі знімають з маршруту - в цьому році вони берети теж не зможуть отримати.

Відпочити під час проходження смуги майже неможливо. Все відбувається в дуже швидкому темпі, зволікати у морпіхів часу немає. Весь маршрут - це 7,5 кілометрів по пересіченій місцевості з різноманітними перешкодами. Морпіхи постійно у русі, біжуть з автоматами та важкими бронежилетами. Всього воїн несе на собі понад 15 кілограм. Після проходження першого етапу важко стає усім. А це ще навіть не половина шляху: після низки перешкод, перелізання через колючий дріт в болоті, морпіхів постійно зупиняють і змушують то присідати, то віджиматися. Немає вільної хвилинки, щоби видихнути. І от коли всі перешкоди, здається, закінчились, їх чекає багатокілометровий забіг під палючим сонцем. Деяким бігти важко. Побратими беруть і почергово несуть зброю та бронежилет тих, хто втомився, допомагають їм пересуватися, а тих, хто отримав травму, несуть на плечах.

Це Голубничий Іван - командир відделення. Воював в зоні бойових дій 2014-2015 р.р. Йому 45 років. Воював у складі 53 бригади. А зараз здає на право носити берет морського піхотинця. Іван постійно показує нам, що всі складнощі на шляху відділення даються йому легко: посміхнеться в камеру, помахає. Саме він постійно налаштовує своє відділлення на боротьбу. Підказує, допомагає і приймає всі виклики першим. Першим входить в задимлені ділянки, першим лізе у воду, в урвища, першим штурмує висоту, коли звучить наказ.

Штурм висоти відбувається при нульовій видимості. Інструктоори так задимили територію, що крізь щільний дим не видко на відстані кількох кроків. Дим настільки ядучий, що пече в очах. Однак морпіхам це не поміха. Постаті мовчки вирининають з-під димової завіси.

Пізніше Іван розкаже нам, що так важко, як сьогодні не було навіть на справжній війні. Штурм висоти - це рівно половина пройдених випробувань і найскладніша. Бо відбувається вже коли ні в кого з морпіхів майже немає сил. Тим не менше впорались всі. На цьому не кінець. Тепер їм треба бігти далі. Ті самі закляті 7,5 кілометрів. І вони біжуть. Врозсипну, допомагаючи один-одному. І доходять до фінішу майже всі. Окрім однієї дівчини, яка змушена була полишити смугу через стан здоров'я. Іван Голубничий бере прапор морської піхоти і разом з ним попереду всієї колони фінішує. Далі буде радість побратимів і неймовірна втома.

- Всі дійшли, всі молодці, всі красені. Ми - морська піхота України - ми кращі. У морської піхоти немає труднощів, - розповідає нам молодший сержант Іван Голубничий.

Без побратимів такі перешкоди не долаються, - розповідає інший боєць - Коцуняк Василь. Старший сержант 1 взводу БМП. він воював в зоні АТО з 2014 року. Пішов добровольцем, був на Майдані.

- Братерство, згуртованість, допомога побратимів ніколи не зайві і вона тут присутня. Без побратимів такі перешкоди не долаються. Один-одному допомагаємо і тому виживаємо.

Для них - це не перша перемога. Однак, одна з найбільш почесних. А для декого це випробування - перше. Наприклад, для бійців, які тільки прийшли служити до збройних сил. Борису Руденку лише 22. Він з Черкас. І найголовніше, - розповідає чоловік, що поряд були його побратими. Поряд з такою підтримкою всі складнощі здаються звичайними.