Розорані землі природно-заповідного фонду

За даними 2017 року, в Україні розорано 53.6% земель. Це найвищий показник в Європі, і він у перспективі може призвести до виснаження наших ґрунтів і перетворення їх на пустелю. Мало того землі Природно-заповідного фонду продовжують розорюватися, а держава виславляє їх на продаж.

Дослідження провели журналісти texty.org.ua.

6% території України — це землі Природно-заповідного фонду (далі ПЗФ). Це удвічі більше, ніж за радянських часів, але все ще менше, ніж у країнах Європи, де середня кількість таких земель — 21%. Але навіть цю невелику частку наших земель ПЗФ активно розорюють для сільського господарства. Часто це відбувається незаконно.

Тому земель, де природа майже не зазнала людського втручання, які мають або не мають заповідний статус, ще менше — вони займають лічені відсотки площі.

Природно-заповідний фонд — це не суцільні заповідники, як багато хто вважає. Об’єкти ПЗФ мають різний статус, який визначає, чи можуть люди там щось вирощувати, виробляти чи приймати туристів.

Наприклад, у Природному заповіднику заборонена будь-яка господарська або інша діяльність, зокрема сільське господарство, рубка дерев, рибальство, випасання худоби, туризм та багато чого іншого. Водночас території Регіональних ландшафтних парків або Національних природних парків можуть включати в себе господарські зони, відповідно до зонування. У такому випадку господарська діяльність дозволяється за умови використання екологічних, менш виснажливих методів, проте на практиці цим мало хто переймається. В будь-якому разі, розорювання природоохоронних територій знищує сенс їхнього існування.

Якщо подивитись на території заповідного фонду на космічних знімках або за допомогою сервісів на кшталт Google Earth, можна помітити, що чимала їх площа зайнята ріллею.

Розорані території на космічних знімках виглядають ось так — як зшита з клаптиків ковдра:

Натомість землі, куди людина ще не добралася, виглядають ось так:

Оранки всередині недоторканих територій добре видно на супутникових знімках. Розорані ділянки мають чіткі межі, часто помітні сліди-смуги від техніки, як на скріні нижче:

На скріні — частина території Регіонального ландшафтного парку “Тилігульський”

Оранки у ПЗФ можна поділити на умовно законні — це оранки в господарських зонах або такі, що вже існували на момент створення, і незаконні — це, зокрема, самовільні оранки чи розорення землі, отриманої з порушенням закону.

Землі заповідного фонду — ласий шматок, адже в Україні не так багато вільної землі, а от авантюристів, що сподіваються непомітно розорати землю, посадити і зібрати врожай, вистачає. Часто це відбувається з дозволу або мовчазної згоди представників місцевої влади або в надії, що ніхто й не помітить.

Окрім самовільно розораних земель, існує й інша проблема. Держгеокадастр здебільшого не визнає межі обʼєктів Природно-заповідного фонду, вимагаючи для кожного обʼєкта розробити проєкт землеустрою і винести межі обʼєктів в натуру, тобто відокремити їх від решти території кілочками, як це зазвичай роблять сусіди, оформлюючи свою власність. Хоча насправді це непотрібно, адже охоронний статус присвоюється вже наявним ділянкам, а межі обʼєкта ПЗФ встановлені Положенням про створення.

Внаслідок такої політики Держгеокадастр роздає землі ПЗФ у приватну власність. Зважаючи на те, що контроль за дотриманням земельного законодавства також лежить на ньому, виходить замкнене коло.

Обласні підрозділи Держгеокадастру активно виставляють ділянки з території ПЗФ на земельні аукціони.

Супутникові знімки та Публічна кадастрова карта дозволяють громадськості, активістам, журналістам, блогерам відстежувати, де саме порушується закон. Хоча через низку причин, про які ми напишемо нижче, це все ще копітка і дуже трудомістка робота. Людина має тижнями сидіти біля монітора, шукаючи розорані ділянки на космічних знімках, потім порівнювати з відповідними ділянками в геокадастрі, а потім розбиратися із законністю кожного знайденого випадку.

Цим займається громадська організація «Українська Природоохоронна Група» (UNCG).

За останні кілька місяців вони виявили, що обласні управління держгеокадастру виставили на земельні торги тисячі гектарів заповідних територій у Дніпропетровській, Миколаївській, Херсонській, Тернопільській, Харківській, Донецькій, Полтавській, Чернігівській, Київській та інших областях України.

Організація також провела величезну дослідницьку роботу й визначила незаконні оранки на територіях ПЗФ на Дніпропетровщині станом на кінець 2020 року.

Із цих даних ми зробили інтерактивну карту. На прикладі Дніпропетровської області ви можете побачити, як часто порушується недоторканість територій ПЗФ. Щоб зробити подібну карту для всієї України, потрібен не один рік роботи. Ситуація всюди приблизно однакова, проте, як стверджують в UNCG, саме Дніпропетровщина найбільше потерпає від незаконних оранок у ПЗФ.

Правоохоронці майже не реагують

Наразі ситуація з оранками на територіях ПЗФ потребує куди більшої уваги з боку громадських організацій, екологічних організацій, а особливо місцевих і центральних органів влади та правоохоронних органів.

Офіс Генерального прокурора вважає екологічний напрямок пріоритетним, активно розслідує злочини у сфері незаконного використання природних ресурсів і навіть анонсував створення Спеціалізованої екологічної прокуратури.

Проте місцеві правоохоронні органи майже не реагують на скарги. За останні 2.5 роки згадана на початку UNCG написала близько 350 заяв, і лише по кількох з них є рух у правоохоронних органах. За словами голови правління UNCG Олексія Василюка, серед усіх регіонів активно реагують на скарги лише Миколаїв, Чернігів і Запоріжжя.

І проблема знову зводиться до Держгеокадастру.

Стаття 252 ККУ передбачає кримінальну відповідальність за умисне розорювання природно-заповідного фонду. Проте коли поліції або прокуратурі потрібно отримати підтвердження, що порушення відбулося саме на території обʼєкта ПЗФ, звертаються до Держгеокадастру як контролюючого органу. А він порушень не виявляє, адже, як ми вже писали вище, не визнає меж обʼєктів ПЗФ без проєктів землеустрою. Немає меж — немає складу злочину.

Саме тому громадським активістам так важко домогтися правосуддя. Хоча в UNCG є й успішні кейси.

Так, наприклад, у Миколаївській області було скасовано аукціон з продажу ділянок, що входили до ландшафтного заказника «Михайлівський» (82 га) та регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» (100 га). У Запорізькій області прокуратура через суд намагається повернути незаконно передані у приватну власність ділянки у заказнику «Балка Бабакова». На Дніпропетровщині розпочато кримінальне провадження через розорювання.

Для покращення ситуації потрібно спростити процес виявлення порушень. Наприклад, цього року Міндовкілля опублікувало онлайн-карту з межами більшості об'єктів ПЗФ. До цього у відкритому доступі можна було знайти хіба що межі Тернопільської і Вінницької області. Межі об'єктів у відкритому доступі полегшують процес виявлення незаконних оранок — адже кожна зацікавлена особа може подивитись, де розташований той чи інший заповідник, в якому стані там ситуація з оранками, індексом рослинності тощо.

І хоча дані Міндовкілля попередні й потребують серйозних коригувань, сам факт визначення меж і оприлюднення їх у цифровому форматі— великий крок вперед.

Зібрати ці дані в єдиний набір було непросто, адже карти об'єктів ПЗФ у багатьох випадках існували лише на папері, а не в електронному вигляді, а в деяких випадках межі об'єкта могли бути визначені у текстовому описі, наприклад, «північна межа проходить у такому-то районі по дорозі від села А до села Б».

Коли ці дані почистять і уточнять, з їх допомогою можна буде зробити автоматизований моніторинг природно-заповідного фонду. Тобто алгоритм, зіставляючи свіжі супутникові знімки з межами об'єктів, зможе визначати розорані землі чи зрубані ділянки лісу і повідомляти про це оператора системи.

Також на сьогодні ми не маємо у відкритому доступі геопросторових даних з межами земельних ділянок у придатному для аналізу форматі.

Геокадастр дозволяє завантажити кадастровий поділ у вигляді великої, на всю Україну, суцільної картинки, на якій неможливо побачити ні кадастровий номер конкретної ділянки, ні цільове призначення. Детальні дані по кожній окремій ділянці можна переглянути онлайн на Публічній кадастровій карті. Проте це незручно. А ось автоматизований пошук і аналіз цієї інформації залишається недоступним для аналітиків, журналістів та екоактивістів.