Небезпечні кочівники: на Миколаївщину прийшли шакали з російських степів

Поки на Херсонщині готувалися захищатися від можливої агресії російських військ, її вже «завоювали» інші небезпечні кочівники з Московщини. І це також зажерливі хижаки – лишень не двоногі, а ті, хто ходить на чотирьох, і клацає гострим іклами. Близько десятиліття тому з Північного Кавказу та ростовських степів у степи таврійські почали проникати шакали.

Про це повідомляє сайт Новий день.

Спершу їх бачили у Генічеському районі, потім – у Бериславському, а далі вже й на лівобережжі Дніпра, біля Олешок та Голої Пристані. Місцеві жителі й мисливці вважали такі зустрічі одиничними випадками, а насправді йшлося про міграцію представників виду, який цілеспрямовано інтегрувався у екосистему. Причому цей процес майже непомітно завершився: шакали вже дійшли до Кінбурнської коси на адміністративній межі Херсонщини, й проникли на Миколаївщину.

Співробітник Національного природного парку «Білобережжя Святослава» Олег Маркауцан відзняв на камеру свого мобільного телефону шакала на березі лиману, що межує з ділянкою «Волижин Ліс» Чорноморського біосферного заповідника. 

«Якість запису поганенька, однак те, що на ній саме цей хижак, розібрати можна. І він не один. Судячи зі слідів та свідчень очевидців, на території ЧБЗ вже з’явилося зо три десятки шакалів. Їх відстріл на заповідних землях не ведеться – єгеря на кордонах лише намагаються відігнати непроханих гостей. Але радикально це питання  не вирішує: шакали вже «відмітилися» і на півострові Ягорлицький кут, біля сіл Іванівка, Геройське, інших», — визнає науковий співробітник Чорноморського біосферного заповідника, кандидат біологічних наук  Зоя Селюніна.

Шакали за розмірами менші від звичних нам степових вовків – аборигенного виду. Та шкоди від них чи не більше. Вони активно винищують гнізда птахів, не розбираючи, чи то рідкісні, чи поширені, дрібних ссавців. Цей хижак менше боїться людей, і може групами нападати навіть на велику рогату худобу. Якщо не стримати розмноження зажерливих зайд, вони можуть швидко спустошити і плавні, і рукотворні ліси Херсонщини, та й худобу на пасовищах за селами без нагляду буде небезпечно залишати. Але біда в тому, що проблему ґрунтовно ніхто не вивчає, і варіантів її комплексного розв’язання не пропонує.

Все обмежується прямолінійними разовими акціями.Наші мисливці  у сезон дозволеного полювання на хутрового звіра можуть витратити кілька патронів, разом із здичавілими собаками та сірими воронами відстрілявши при нагоді й одного-двох шакалів. Та цілеспрямовано на них все ж не полюють, оскільки їх хутро та м’ясо жодної цінності не має. Премій за ліквідацію такої «дичини» теж ніхто не дає.