Роман Чумак. Від працівника бані до півфіналіста Кубка України

На ресурсі "Ua-football"з'явилось інтерв'ю миколаївського голкіпера Романа Чумака - героя поєдинку МФК "Миколаїв" - "Іллічівець". Нагадаємо, що миколаївський клуб, подолавши маріупольських футболістів в серії пенальті, вперше в історії свого існування пробився до полуфіналу Кубка України. Ключовим гравцем поєдинку став миколаївський воротар.  

Його списали у "Ворсклі" та "Олександрії", після тридцяти він навіть завершував кар'єру, займаючись зовсім нефутбольною діяльністю. Але потім повернувся, щоб допомогти своїй нинішній команді пробитися до півфіналу Кубка України. Знайомтеся - голкіпер МФК "Миколаїв" Роман Чумак.

- Вихід до півфіналу Кубка можна вважати вашим найвищим досягненням у кар'єрі?

- Виходить, що так. Поки що в своєму житті нічого не вигравав.

- Довго святкування в команді тривали?

- Та ні. Ми один вечір відпочили, влаштували бенкет самі собі та роз'їхалися. Всі у відпустці, хлопці давно вдома не були. Було ще зібрання, але поки планів не знаю, коли збираємося. Все важко, все складно.

- Коли більше привітань отримували: після народження дітей або після виходу до півфіналу?

- Напевно, після виходу до півфіналу (посміхається). Дуже багато людей подзвонили, і такі люди, які вже начебто не дзвонили кілька років, я вже й забув про їх існування, теж з'явилися. Спасибі їм за це.

- Три виграних серії пенальті за один сезон плюс ще одна, у "Буковини", в минулому розіграші Кубка. Так все-таки серія пенальті – це лотерея або до неї можна також підготуватися?

- Я не знаю. Частка везіння є, звичайно. Але я не стою навмання, у мене теж є своя тактика, начебто вона діє, значить, правильно вибрав її.

***

- "Миколаїв" вже не вперше важко входив у сезон, але потім начебто набрав обертів, однак під кінець року знову пішов униз. З чим, на ваш погляд, пов'язана головна причина такої нестабільності команди?

- Навіть не можу на це питання відповісти. Ми збираємося, разом сидимо, тренери папери роздають, щоб ми написали причини невдач. Не знаю. Ніхто не може відповісти на це питання. Як спади якісь. Але ви ж бачите, нам навіть тренуватися ніде. Начебто на ентузіазмі виїжджаємо, але одного ж ентузіазму не вистачає. Немає можливості готуватися. Ми до цієї кубкової гри навіть на зеленому полі не тренувалися. Ми готувалися на городах, на яких навіть картопля не росте.

- З умовами в клубі насправді все настільки погано?

- Умов взагалі ніяких немає. Спасибі Сергію Кантору, що він тягне на своїх плечах. У нас одна роздягальня. Ні бази, ні полів, нічого. Всі вимагають результат, але його треба чимось підкріплювати. Але поки маємо, що маємо.

- Не рахували, скільки разів купини грали за вас на миколаївському газоні?

- (сміється) Не вів такий підрахунок.

- Руслан Забранський з боку створює враження дуже м'якої людини. Він взагалі може на когось крикнути в роздягальні або на тренуванні?

- Після гри він одного разу в перерві підвищив голос. Але це було лише раз. Здається, після першого тайму матчу зі "Скалою".

- "Миколаїв" начебто демонструє не найгірші результати, але відвідуваність домашніх матчів, м'яко кажучи, кульгає. У чому, на ваш погляд, криється причина?

- Навіть не знаю. Адже раніше ходили. Навіть на той же "Металіст" у минулому сезоні, коли ми на Кубок грали, десять тисяч прийшло. Зараз ще і зробили платний вхід. Хоча 20-30 гривень... Я не вважаю, що це такі великі гроші, щоб два рази на місяць прийти на футбол, заплатити ті ж 50 гривень, аніж посидіти десь пиво попити. Може, людей не влаштовує платний вхід. Може, видовища не вистачає, не подобається, як ми граємо. Сподіваюся, навесні побільше ходитимуть.

- Одним із найнеприємніших моментів по ходу поточного сезону для "Миколаєва" були розмови про нібито договірний матч з "Вересом". Як так вийшло, що в кінцівці двічі пропустили, зігравши на потрібний рахунок для всіх злостивців і ставочників?

- Навіть не можу відповісти, як так все зійшлося. Вже і детектор [брехні] приїжджав, перевіряв. Я впевнений у всіх хлопцях, що вони цим не займаються.

- Взагалі, чи можна на полі по ходу гри обчислити гравця, у якого, скажімо так, свої плани на матч?

- Не можу вам сказати, тому що поки я з таким не стикався.

***

- Правду кажуть, що після виступів за "Карлівку" ви завершили кар'єру і працювали в бані?

- Так. Я півроку в "Карлівці" посидів. Преміальних не платили, зарплату видавали, потім перестали. Руки опустилися, за безкоштовно грати у футбол в 31 рік якось не хотілося. На область підігрував. Але все одно тренувався, тримав себе у формі, думав, може, ще десь пограю. У міні-футбол грав, на аматорському рівні був задіяний. Все одно чекав запрошення. Спасибі Руслану Михайловичу [Забранському], Григоровичу Ставці [другому тренеру "Миколаєва"] та моєму батькові, який не давав слабинки, весь час тримав у формі і говорив, щоб чекав свого. І так все склалося, що мені допомогли люди. Думаю, вони про це не шкодують. Так само, як і я.

- Були десь на перегляді?

- Ні, я взагалі нікуди не їздив. Був вдома, в Кременчуці. Грав за "Глобино" на область і все. Та куди вже на перегляди? Вже було 32. Якщо і їхати, то, в принципі, тільки підписувати контракт. З Миколаєва подзвонили, запропонували приїхати, щоб на мене подивилися. Приїхав, підійшов – слава Богу. Продовжуємо творити історію.

***

- Багато хто з воротарів перш ніж стати у ворота починали кар'єру в полі. Як було у вас?

- Так у мене батько воротар, тому у мене і шансів не було в полі. Коли я перший раз пішов у дитячу школу "Кривбасу" в дев'ять років, мене тренер узяв як нападника. Але з батьком-то я з шести років тренувався у воротах. Він зі мною серйозно поговорив і сказав, що краще стати у ворота. Слава Богу, що послухав, тому що я бігати не дуже люблю.

- Для багатьох шлях у футбол починається з першості дублерів, після чого вони переходять у так званий дорослий футбол. Ви починали за "Гірник-Спорт", тільки після чого потрапили в структуру "Ворскли". Як так вийшло?

- Ой, треба згадати, це так давно було... Там були проблеми, всіх розігнали, прийшов Мунтян і повністю нову команду набирав. Я тоді за "Гірник-Спорт" видав, по-моєму, якусь божевільну "суху" серію, не пам'ятаю вже. За команду, яка завжди боролася за місця внизу таблиці, і провела дуже сильний сезон. Тоді я пішов у "Ворсклу", Дмитро Мануйленко та Женя Сліпченко пішли у "Нафком-Академію", яку тренував Федорчук. Мене теж туди кликали. Я там два місяці був взимку, тренувався, але не зійшлися в ціні. А потім "Ворскла" пішла на ті умови, які Петро Матвійович [Каплун, президент "Гірника-Спорту"] запропонував. Виходить, вони мене викупили у Комсомольську.

- Скільки "Ворскла" за вас заплатила?

- По-моєму, 20 тисяч доларів. Точно не згадаю, в районі двадцяти.

- Фінансові умови в дублі "Ворскли" були кращі за "Гірник-Спорт"?

- Звичайно. Мінімум у десять разів вище відразу зарплата стала. У Комсомольську ми отримували взагалі копійки. Молоді пацани, без завдань, без нічого. Так, для підтримки штанів платили. Тоді в клубі була не така успішна фінансова сторона, як зараз. Хоча зараз теж хлопці кажуть, що не вистачає. Всім чогось не вистачає.

- Долганський, Постранський, П'ятов – в основу "Ворскли" було реально пробитися?

- Це було дуже важко, якщо згадувати зараз своїх конкурентів. Хоча одразу, коли я прийшов, ми з П'ятовим по черзі грали за дубль. "Постраня" в основі, а ми на замінці через гру змінювалися. Тренувалися ми весь час з першою командою. Але потім, напевно, в П'ятові побачили щось більше, ніж у мені. І він заграв, відстояв з "Динамо" 0:0. І як поперло потім. І слава Богу, радий за нього.

- Як прийшло розуміння, що з Полтавою треба прощатися?

- У команду прийшов Павлов, зі мною ніякої розмови не було. Хоча до цього я півроку з Долганським був у першій команді, а Чуваєв грав за дубль. Момот тоді тренував. Коли прийшов Павлов, мене не взяли на збори з першою командою, взяли Чуваєва. Я проходив одні збори з дублем, другі. Тут до мене підходить директор "Кременя" Дмитрович Недяк і каже, що він поговорив з покійним нині Олегом Мейдановичем Бабаєвим і вони хочуть мене взяти в оренду в "Кремінь". Буду грати, буде довіра. Так пішов в оренду і потихеньку, потихеньку там і залишився. Павлов, мабуть, у мені не бачив футболіста, так і розпрощалися.

- Ви на півроку залишали Кременчук, виступаючи за "Олександрію", але відіграли лише один матч. Що не вдалося?

- Юра Паньків був на дуже хорошому рахунку в "Олександрії". І я як би виявився не потрібен. Шаран сказав, що будемо прощатися. У мене вже не було шансу кудись їхати, до початку чемпіонату залишалося три дні, тому довелося у "Кремінь" повертатися.

- Доводилося чути, що свердловський "Шахтар" дуже своєрідний клуб. Там навіть партзбори проводили в кращих традиціях радянської епохи. Підтвердете?

- (сміється) Мене в шахту не опускали, але хлопці бували. Якраз, здається, після тієї гри, коли я вже з "Карлівкою" приїхав, ми їх обіграли 2:0 і їх після цього в шахту загнали. Там чистий комунізм був (сміється).

***

- Чи часто відвідують думки про те, що буде після футболу?

- Ой, та я вже стільки про це думав. І закінчував, і починав. Я, напевно, у футболі і залишуся, не можу без нього. Тренуватиму когось. Якщо хтось довірить, хотілося б залишитися у футболі.

- Тренерські курси ще не відвідували?

- Поки що ні. З Михайловичем Забранським була така розмова, він сказав: "Ліцензія псує футболістів. Поки граєш – грай. Коли треба буде, я тобі скажу".

- Найнезвичніший матч у своїй кар'єрі згадайте?

- Найнезвичніший, коли ми грали проти "Нафком-Академії" [у складі "Гірника-Спорту" у 2003 році] і мені на перших хвилинах дали червону картку. Це був дуже незвичний матч. Я так і не зрозумів, що там сталося, а ми, в результаті, тоді 0:5 програли.

- Полюбляєте керувати обороною або тільки іноді робите підказки захисникам?

- Та я їх в тонусі тримаю весь час. Може, не так чути, але завжди хлопці мене слухають. Просто іноді до них важко докричатися. Але керую обороною постійно.

- Який пропущений гол для вас найприкріший?

- Напевно, з "Гірником-Спортом" у цьому чемпіонаті. У третьому турі вдома ми 0:1 програли. Просто нічого не віщувало, що ми можемо програти. Ганяли їх всю гру і на 93-й пропустили. Це було дуже прикро і дуже неприємно. Це зі свіжих спогадів, а що було ще раніше, я вже не згадаю.

- Як собі прийняти факт, що всі мрії про Лігу чемпіонів, збірну України чи навіть Прем'єр-лігу так і залишилися мріями, а практично всю свою кар'єру доводиться рубатися в першій та другій лігах?

- Ну, хтось же повинен грати в цих перших та других лігах. Не всім доля грати на високому рівні. Був шанс у "Ворсклі", не довірили, не заграв. Тепер, може, з "Миколаєвом" в єврокубки проб'ємося, а чому б і ні?

- Яку найкоштовнішу пораду ви отримали про гру у воротах?

- Мені батько все життя говорить: "Син, чекай. Весь час чекай. Ніколи не вимикайся. Концентрація і чекати". Це, напевно, найважливіше.

Автор: Олександр Риженко, UA-Футбол

У матеріалі використані фото МФК "Миколаїв", Анатолія Спиці та Ігоря Кірьяка