Не Захарченком, так Томосом

Не Захарченком, так Томосом

18 Гру, 19:24

Російська пропагандистська активність на українському напрямку та проникнення меседжів російської пропаганди в українські ЗМІ різко зросли в серпні — жовтні, - про це повідомляє detector.media.

Як ми вже неодноразово писали, спалахи російської пропагандистської активності стосовно України пояснюються необхідністю супроводжувати політичні, економічні чи військові цілі Кремля щодо сусідньої держави.

Наприклад, якщо в лютому — березні найбільш проблемним питанням було заперечення програшу у Стокгольмському арбітражі, то в другій половині року Росія постала перед необхідністю мобілізуватися проти створення української автокефальної православної церкви та заради обґрунтування зміни своєї політики на окупованому Донбасі.

Тема автокефалії стала провідником для повторення та реінтерпретації таких давніх «українських тем», як «загроза націоналізму і фашизму», «загроза громадянської війни» та «корумпованості української політичної еліти». А загибель Захарченка — виправданням за проведення «виборів» всупереч Мінським домовленостям та зупинку переговорного процесу звільнення військовополонених.

На третє місце за інтенсивністю згадок у російських ЗМІ потрапила президентська виборча кампанія. Саме боротьба за крісло Президента, за версією російських ЗМІ, пояснює такі різні явища як внесення змін до Конституції щодо інтеграції до НАТО та ЄС. Проте проведення межі між меседжами, які поширюються в інтересах РФ та в інтересах учасників виборчих перегонів надзвичайно важко й потребує окремого ретельного та обґрунтованого аналізу політичної діяльності українських політичних сил.

Окремими «точковими» акціями росіяни реагували на дії України в Азовському морі та намагалися поширювати фейкові скандали (детальніше див. таблицю).

1. Перспектива здобуття Україною власної автокефальної церкви, яку протягом травня — липня російська влада, церква та ЗМІ розглядали як приречену на провал, у серпні — жовтні стала головним об’єктом політичних та інформаційних атак.

Завдяки оприлюдненню прес-службою Вселенського патріарха Варфоломія стенограми його спілкування з патріархом РПЦ Кирилом у нас з’явився надійний доказ походження та змісту меседжів, які тиражувалися російськими та деякими українськими ЗМІ в серпні — жовтні. Також ця стенограма показує й основні цілі такої політики РПЦ та зв’язок цієї політики із загальним ворожим ставленням керівництва РФ до України.

У стислому вигляді, тези Патріарха Кирила та митрополита Іларіона стосовно України та церковних справ виглядають так:

  • росіяни та українці — єдиний народ;
  • нинішнє керівництво України захопило владу незаконно й буде незабаром скинуте народом;
  • автокефалія — лише засіб утриматися при владі для нинішнього керівництва України;
  • народ України виступає за єдність із РПЦ;
  • українська верхівка підкупила Константинопольського патріарха.

Як показує аналіз російського медіапростору, окремі з цих тез використовувалися ще до самої зустрічі. А після невдалих переговорів на Фанарі (резиденція Вселенського патріарха) більшість цих тез стають у вересні — жовтні стають основою для російської пропагандистської атаки на процес надання автокефалії.

При цьому акцент із «єдності» церков і народів остаточно зміщується на прогнозування «релігійної війни» й насильницького характеру творення нової церкви. У вересні — жовтні російські ЗМІ стверджували, що головними рушіями гонінь проти РПЦ стали:

  • США, які контролюють Константинопольського патріарха, і планують черговий розкол і ослаблення Росії;
  • націонал-радикали, яких благословляє «розкольник» Філарет на захоплення святих місць, православних храмів та лавр;
  • Президент Порошенко, який хоче використати церковну тему для переобрання на тлі політичних та економічних невдач.

Водночас у російському інформаційному просторі поширювалися взаємно суперечливі меседжі про те, що УПЦ МП є незалежною українською церквою, яка лише визнає духовне керівництво РПЦ, і про те, що більшість єпархій УПЦ МП у східних і південних областях України взагалі ніколи не належали Київській митрополії та були створені РПЦ. Відповідно, дія жодного Томосу не може поширюватися на південно-східну Україну.

У вересні провідними тезами російських ЗМІ (переважно за допомогою цитування ієрархів РПЦ та лояльних до російської церкви експертів) були: звинувачення вселенського патріарха в намірі розколоти світове православ’я і про те, що більшість вірян в Україні не сприйме й не підтримає автокефалію. При цьому соціологічні опитування, які свідчили про такі тез, оголошувалися «замовними».

Окрім того, у вересні почали поширюватися тези про те, що Вселенський патріарх не надасть українській церкві незалежність, а лише підпорядкує собі колишніх «розкольників». І що головна боротьба між РПЦ та Фанаром йде за церковне майно і доходи.

«Економічну» складову пропаганди доповнювала інформація про мільйони доларів, які начебто в якості хабара передали від українського президента константинопольському патріарху.

У жовтні різко зросла кількість публікацій, у яких наголошувалося на неминучості масових зіткнень між ворогуючими прихильниками «канонічної» церкви й «розкольниками» навколо храмів та особливо монастирів-лавр — Почаївської та Києво-Печерської.

Після того як у жовтні було оголошено про підготовку до об’єднувального собору і зняття анафеми з очільників УПЦ КП і УАПЦ, а також після невиправданих очікувань про «штурм лавр», робота російських ЗМІ звелася до поширення інформації про суперечності в таборі прихильників автокефалії та меседжів про падіння київського режиму внаслідок боротьби «вірян» проти автокефалії.

Протягом серпня — жовтня російські меседжі, часто з посиланням на представників РПЦ, російської влади та громадян РФ, українських «незалежних експертів» транслювали:

«Страна»:

«Вести»:

NewsOne:

«112»:

Показовим прикладом синхронної пропагандистської роботи російських та українських ЗМІ можна вважати поширення інформації про порушення державою права на віросповідання з посиланням на однакову кількість захоплених «розкольниками» і «радикалами» храмів «УПЦ МП».

Зокрема, 10–14 вересня російські меседжі про гоніння на УПЦ МП з боку влади транслювалися «Інтером»:

  • згадка в сюжеті від 10 вересня «Напередодні весь православний світ збентежили новини, що надійшли зі Стамбула»: «Кор.: В последние годы в Украине предпринималось множество атак на православную церковь. И на законодательном, и на местных уровнях. По данным украинской православной церкви в стране силой захватили более полусотни храмов. Например, село Колосовая, Тернопольской области. Здесь прихожанам православного храма Иона Благослови пришлось терпеть оскорбления и побои. В июне 2016-го у них отобрали здание церкви, которую они построили сами»;
  • в сюжеті від 13 вересня «Положение Украинской православной церкви в 2018 году — усложнилось»: Наталя Бєлишева, ведуча: «Положение Украинской православной церкви в 2018 году — усложнилось. Об этом заявил Глава представительства УПЦ при европейских международных организациях епископ Барышевский — Виктор во время ежегодной конференции ОБСЕ. По его словам, в Украине продолжают нарушать права верующих и разжигать религиозную вражду. Епископ также напомнил об избиении верующих силовиками и аресты недвижимости. По его мнению, верующие не получают надлежащей защиты, а виновники остаются безнаказанными». Єпископ Віктор Коцаба, голова представництва української православної церкви при європейських організаціях: «Ми говоримо про те, перед міжнародною спільнотою, що на сьогоднішній день близько 40 храмів захоплені на території Західної України. Ми змушені говорити про те, що риторика ненависті також посилюється і вона направлена проти наших віруючих, проти православних УПЦ. Ми також змушені приводити і інші приклади, які свідчать про те, що справді дискримінаційні процеси по відношенню до Української православної церкви набувають систематичного характеру»;
  • «Вестями» в матеріалі «“Успішна варта” проинформировала ОБСЕ о борьбе общины за храм в Константиновке на HDIM 2018».

Інформаційна боротьба РФ та проросійських політичних сил за думки українців стосовно автокефалії й Томосу включала не лише прямі атаки проти української влади та «розкольників». Оскільки, як показало травневе опитування громадської думки, багато українців узагалі не переймається цими питаннями, це могло підштовхнути різні сторони до завоювання прихильності таких громадян.

Треба віддати належне винахідливості політичних консультантів медіагрупи «Інтер». На нашу думку, на телеканалах «Інтер» та НТН транслювали сюжети, які мали сформувати загальне прихильне та некритичне ставлення авдиторії до меседжів УПЦ МП, які в цілому повторюють меседжі РПЦ проти автокефалії.

Протягом серпня — жовтня, а також у листопаді (до запровадження воєнного стану) в ефірі «Інтера» та меншою мірою НТН різко зросла кількість сюжетів на релігійну тематику. При цьому головним об’єктом більшості новин стала Києво-Печерська лавра. До слова, Почаївську лавру згадали тільки двічі: у зв’язку з ходою напередодні Спаса (сюжет 27.08.2018) та вшануванням преподобного Іова Почаївського (10.09.2018), а Святогірську лавру взагалі оминули увагою.

За нашими підрахунками, в липні «Інтер» та НТН згадали лавру (без зв’язку із Хресною ходою на честь 1030-річчя Хрещення Русі) лише в семи сюжетах. У серпні «Інтер» та НТН подали вже 12 сюжетів, у яких у позитивному, переважно церковно-релігійному контексті, згадано лавру.

У вересні ця кількість знову знижується до семи, при чому у трьох із них настоятель лаври Павло (Лебідь) виступає в ролі коментатора з питань переговорного процесу щодо Томосу. А у жовтні кількість сюжет із згадкою лаври зростає до 10, у листопаді — до 11 (без урахування сюжетів, присвячених Синоду УПЦ МП).

У цілому, як свідчить контент-аналіз, сюжети «Інтера» та НТН протягом серпня — листопада зі згадками Києво-Печерської лаври були переважно позитивні. Тобто, на нашу думку, відбувалася цілеспрямована ідеологічна обробка глядачів, спрямована на закріплення уявлення про лавру та пов'язаних із нею організацій та осіб (УПЦ МП, Онуфрій, Павло), як про об'єкти, варті вшанування та захисту.

«Інтер»

НТН

Звісно, таку лінію власників медіагрупи неможливо означити як загрозливу для держави, попри процеси навколо автокефалії. Однак можна стверджувати, що наш аналіз доводить відсутність неупередженості та збалансованості новин на «Інтері» та НТН, коли йшлося про Лавру й УПЦ МП. Зважаючи на те, що релігійна тематика стала полем політичної боротьби, ці два телеканали використали свій вплив на аудиторію для нав'язування їй політичних поглядів своїх власників.

Тобто, звинувачуючи владу у втручанні в церковні справи, власники «Інтера» та НТН використали свої можливості, щоби приховати своє втручання в церковні справи на боці УПЦ МП, яка відкрито співчуває й не приховує своєї залежності від Російської православної церкви. Виникає очевидна загроза, що в подальшому цей прихований вплив «Інтер» та НТН на свої аудиторії буде використано для поширення меседжів російської пропаганди.

2. Другим головним напрямком пропаганди у серпні — жовтні стало привернення уваги до окупованих територій Донбасу. Осьовими подіями стали вбивство ватажка «ДНР» Олександра Захарченка та підготовка до проведення «виборів» на окупованих територіях.

Показово, що ще до загибелі Захарченка в російському медіапросторі з’являлися матеріали, які свідчили про зловживання Захарченком владою заради власного збагачення. Згодом теза про можливий «бізнесовий» чи «кримінальний» слід його вбивства розглядається поряд із версію при «українських диверсантів». Не менш цікаво те, що спочатку вбивство Захарченка змальовується як перешкода для виконання Мінських домовленостей. З’являються сміливі «прогнози» щодо проведення референдуму, проголошення «Новоросії» та приєднання окупованих територій до Росії

Проте вже з 12–15 вересня Мінські домовленості оголошуються єдиним шляхом до миру, як і «вибори» його «наступника» Дениса Пушиліна та «в. о. глави» «ЛНР» Леоніда Пасічника. При цьому наголошується, що невиконання Україною цих угод та поява нових «легітимних» ватажків приведе до формування на окупованих територіях нового режиму на кшталт «Придністров’я» чи «Південної Осетії».

При цьому відновлюється нагнітання настроїв про «загрозу» силових дій із боку України та намірів Києва використати Мінські домовленості та миротворчу місію для знищення «ДНР / ЛНР». А вбивство Захарченка використовується як привід призупинити процес обміну полоненими.

Всередині країни російський гайп із приводу наближення війни на Донбасі тиражували:

«Страна»:

NewsOne:

  • «Субъктивные итоги» (13.10; Кирило Куликов нав’язував тезу про готовність США розміняти Україну на поступки Росії в інших питаннях).

«112»:

3. Ситуація навколо Азовського моря

Окремо варто зазначити ще дві теми, які досить ретельно висвітлювалися в Росії. У серпні це було ймовірне припинення залізничних перевезень, анонсоване міністром інфраструктури Омеляном. Гіпотетичне рішення подавалося як «доконаний факт» як ілюстрація короткозорої, хибної політики Києва стосовно Росії.

У вересні — жовтні як «страшилка» використовувалася тема «мілітаризації» Азовського моря. При цьому російські ЗМІ поширювали версію, згідно з якою зупинки українських торговельних суден російськими прикордонниками — це лише крок у відповідь на арешт українцями двох російських суден «Норд» і «Механік Погодін». Під таким самим вигідним для Росії кутом зору конфліктну ситуацію подавала «Страна» в публікації «Запретное море. Как Россия заблокировала азовские порты и чем это грозит Украине» (8.09.2018). Про те, що саме України винна в погіршенні ситуації в Азовському морі, писали «Вести»: спочатку процитувавши думка політолога Руслана Бортніка у статті «У нас проблемы и на Черном море — Россия показала, что сможет блокировать украинские суда от Крыма до дельты Дуная» від 17.08.2018. Потім «Вести» повторювали цю тезу як власну думку «Мы сами отдали Азовское море России". Что происходит с рыбным промыслом в Украине» (21.10.2018).

Водночас протягом вересня — жовтня всі російські ЗМІ, цитуючи своїх високопосадовців, запевняли своїх громадян, що Росія буде дотримуватися угоди про спільне користування Азовським морем, але не допустить появу в цих водах кораблів НАТО. Так само і в матеріалі «Страни» поширювався російський меседж про те, що Росія, повністю контролюючи ситуацію на Азові, в жодному разі не піде на конфронтацію, якї прагне Україна та Порошенко — «Томос волнуется раз. Почему в Киеве и Москве заговорили о войне на Азовском море».

Прохід українських військових кораблів із Одеси в Бердянськ висміювався як не варта уваги спроба Порошенка продемонструвати українцям здатність захищати Азов від російської загрози. Знову «Страна» у своєму матеріалі повторила тези російської пропаганди про Азовське море як «внутрішнє озеро» та безсилля й піар української влади «Песнь о великом проходе. Как буксир и плавучая рембаза ВМС Украины прорвались сквозь Крымский мост» (24.09.2018).

4. Окремі резонансні приклади потурання українських ЗМІ російській пропаганді у серпні — жовтні.

10 серпня у випуску «ТСН» каналу «1+1» вийшов сюжет про звіт ООН по Іловайську, який спростовував тези російської пропаганди та не повторював дезінформацію про визнання провини Президента та начальника Генштабу. Два телеканали («UA: Перший» 9 серпня та «112» 29 серпня) у своїх сюжетах процитували представника ООН щодо причетності бійців українських добровольчих батальйонів до вбивств і катувань, однак подали й позицію самих добровольців («Донбас») та офіційних представників влади з цього питання. Тобто, згадані новини були критичними щодо України, але не маніпулятивними, як російська інтерпретація звіту ООН.

Водночас неймовірним збігом виглядає оприлюднення 14 серпня народним депутатом Віталієм Купрієм (із подальшим поширенням повідомлення «Страною») нібито судового рішення про початок розслідування причетності Президента та начальника Генштабу до «іловайського котла» одночасно з поширенням цієї ж тези в російських ЗМІ. Як ми писали раніше, такасинхронність є ознакою узгоджених пропагандистських дій.

Далі, 20 серпня «Страна» оприлюднює матеріал на основі звіту місії ООН щодо подій в Іловайську. У своїй статті видання припустилося умисної фальсифікації окремих висновків ООН. Журналіст написав про «масові поховання», тоді як у тексті звіту йдеться про те, що «вбивства цивільних осіб не мали масового чи систематичного характеру». Теза про «масові поховання» та «геноцид» мешканців Донбасу є важливою складовою російської пропаганди з липня 2014 року і до сьогодні. Своїми твердженнями журналіст «Страни» зіграв на користь цієї пропаганди.

У вересні «Страна» и Вести «Вести» відзначилися синхронним, разом із російськими ЗМІ поширенням чергової порції пропаганди Міноборони РФ про «беззаперечні докази» причетності українських військових до знищення пасажирського літака Малазійських авіаліній в небі над Донбасом 17 липня.

Стаття «Страни» «“Это был Бук из Стрыя”. Что означает новая версия России о катастрофе MH17» — класичний приклад маніпулятивного прийому «отруєний сандвіч». Формально виглядає як дотримання стандартів: подано спростування від секретаря РНБОУ Турчинова та британських експертів. Однак ця точка зору «зашита» між «аргументами» та «свідченнями» російської сторони, стаття починається й закінчується посиланням на позицію Міноборони РФ, і в читача складається враження, що російські дані більш правдоподібні. У статті «Вестей» «Судьба украинского БУКа — ракета, которой сбили MH-17, могла попасть в Грузию, а затем снова в Россию» наводиться думка українських експертів про фальсифікацію росіянами «доказів», це виглядає лише як спосіб замаскувати російську пропаганду і знову посіяти сумніви у причетності РФ до злочини. За тим самим принципом і структурою збудована й інша стаття «Страни» з посиланням на допис у фейсбук-сторінці «юриста Олексія Романова» (це що, експерт із питань озброєнь?) на цю ж тему — «Новый поворот. Ракету Бука, которой по утверждению России сбили Боинг, могли вывезти в Грузию».

І насамкінець необхідно згадати, як деякі українські ЗМІ відреагували на вкидання неперевіреної інформації про зв’язок «керченського» стрілка-самогубця Владислава Рослякова із українськими радикальними організаціями. Можливо, це лише збіг, що всі телеканали, окрім «24», пов’язують із Віктором Медведчуком, який, не криючись, звинувачує владу в потуранні націоналістам.

Одним із перших, вже 17 жовтня, версію про «український слід» у масовому вбивстві почав поширювати телеканал Zik. «Експертами» з цього питання виступили Айдер Муждабаєв та Юрій Бутусов, які посилалися на анонімну «окупаційну владу Криму». Тоді ж таки в канал «112» навів слова речника МВС Артема Шевченка — припущення, що розстріл у Керчі пов’яжуть із українськими націоналістами.

Потім, 18 жовтня NewsOne, із посиланням на російський «Коммерсант», подає новину про те, що російські слідчі перевіряють підозри про зв’язки між убивцею-одинаком та «Правим сектором» і УНСО. 19 жовтня «Вести» друкують статтю («Как расследуют дело “керченского стрелка” в РФ — Росляков бывал в Харькове, его мог завербовать полк “Азов”»), яка майже повністю присвячена неперевіреній інформації про «тренування» Рослякова на базі «Азову» в Харкові. 19-го числа ця ж версія була озвучена в ранковому ефірі телеканалу «24».

Та найбільше з телеканалів відзначився телеканал «112». «112», як і NewsOne, 18 жовтня поширив чутку про причетність до масового вбивства «Правого сектору» та УНСО. А 26 жовтня «112» продублював ту саму інформацію, знову з посиланням на анонімне джерело «Коммерсанта» серед слідчих, про контакти Рослякова з «українськими неонацистами».

Натомість уривок із сюжету «ТСН» на «1+1» показує, як варто було б озвучувати таку суперечливу та неперевірену інформацію:

«1+1», «ТСН», 18.10.2018, 09:00

«Кореспондентка: Нині відомо, що вибух пролунав у їдальні коледжу. Спрацював пристрій нашпигований металевими елементами. У будівлі знайшли ще й другу вибухівку, яка не спрацювала. Підозрюваний в організації страшного нападу — Владислав Росляков. Студент 4-го курсу Політехнічного коледжу. Знайомі Рослякова кажуть: хлопець був відлюдькуватим. Ненавидів техніку через злих викладачів. Натякав що мститиметься їм.

Владислав Росляков мав зброю, рушницю та патрони, купив цього місяця, після атаки вчинив самогубство у бібліотеці. Сам був палким прихильником бойовиків на Донбасі та Президента Росії, Володимира Путіна, але попри це на російських телеканалах одразу знайшли винних, традиційних — Фрагмент з шоу: Украинцы, и я сейчас могу процитировать...И мы помним, что украинские диверсанты угрожали, и это конечно сложно забыть...».

Попри те, що наведені вище сюжети були поодинокими, ігнорувати подібні інформаційні вкидання не варто. Адже, як показало дослідження «Детектора медіа» /КМІС, оцінка діяльності праворадикалів та їхніх зв’язків із владою, особливо поширення відповідних меседжів російської пропаганди, поляризує суспільство, знижує довіру до держави в цілому. Тому в цій ситуації «Вести», «112», Zik та перераховані коментатори навмисне чи мимохіть спрацювали в інтересах Росії.

Петро Бурковський для Детектора медіа