Богдан – брат Степана Бандери: провідник націоналістів на Миколаївщині у роки Другої світової війни

У сім'ї Бандер було семеро дітей. Четверо братів – Богдан, Олександр, Василь, Степан та троє сестер – Марта-Марія, Володимира та Оксана. Усі вони стали діячами націоналістичного руху. І усі вони за це отримали покарання – хлопці були убитими, дівчата – заслані в радянські табори, пише «5 канал»

Життєвий шлях Богдана Бандери практично невідомий, а про обставини його загибелі існують лише окремі версії, які ґрунтуються на розповідях та чутках. Так, Оксана і Володимира Бандери вважали, що їхнього брата у 1940-х рр. знищила агентура НКВС1 . За іншими даними, Богдана Бандеру вбили гестапівці у с. Піски Баштанського району на Миколаївщині. Також є інформація, що Богдан із дружиною і ще кількома повстанцями зустрів смерть 19 грудня 1949 р. у криївці біля села Старичів Рожнятинського району Івано-Франківської області. Відтак, навіть онук лідера бандерівської фракції ОУН, якого також звати Степан Бандера, під час урочистої академії з нагоди роковин діда, яка відбулася нещодавно у Національній опері України в Києві, констатував, що нічого конкретного про долю Богдана не знає.

Богдан Бандера народився 1919 р. Переламним для нього став 1940, коли під загрозою переслідування за членство в ОУН Бандера залишив рідний край і почав життя підпільника. Він перейшов західний кордон СРСР та оселився у місті Холм – у Польщі, окупованій нацистами. Навчався у тамтешній гімназії. Перед німецько-радянською війною 1941-45 рр. ОУН виряджає до Центральної, Східної та Південної України спецгрупи для підпільної боротьби. Богдан Бандера став бійцем однієї з груп на Херсонщині.

Восени 1943 р. молодий чоловік із псевдо «Богдан» керував молодіжною мережею Херсонської округи ОУН(б), яка підпорядковувалася Миколаївському проводові на чолі з ОУНівцем під псевдо «Директор».

Головним завданням «Богдана» була пропаганда серед молоді ідеї українського націоналізму та незалежної соборної України.

Восени 1943 р. «Богдан» брав участь у замаху на представника нацистської окупаційної адміністрації. Рятуючись від переслідування поліції у Миколаєві, він із побратимами виїхав у село Піски. Одного вечора в їхню хату зайшов поліцейський зі старостою села і запропонував «підняти руки вгору». Як тільки почався обшук, «Богдан» блискавично вихопив у поліцейського гвинтівку, а його товариш Хвиля вистрілив. Підпільники залишили село.

На початку 1944 р. Миколаївський провід ОУН (б) призначив «Богдана» керувати підпіллям у Баштанському районі, адже той осередок фактично припинив роботу. Активність Бандери так вразила керівника Миколаївської округи ОУН (б) Микитенка, що згодом на допиті у НКВС він зарахував «Богдана» до «найбільш небезпечних індивідів», а Баштанський район назвав «найбільш зараженим націоналізмом» на Миколаївщині.

«Богдан» оселився у Пісках, в оселі дівчини Моті, яка була членом жіночого осередку симпатиків ОУН.

Ось яким «Богдан» запам'ятався колезі: «25 років, західняк, усю його сім'ю репресувала радянська влада, нелегал».

У протоколах допитів зазначалося: «На вигляд років 18, хоча насправді має 26, з Буковини, низького зросту, худий, білявий ... Був фізично слабкий, але рішучий і сміливий, живим у руки не здасться».

У лютому 1944 р. німецько-радянський фронт упритул підійшов до Миколаївщини. Як і побратими, Богдан Бандера будував один із «бункерів», – як відомо, біля с. Мар'янівка. На початку березня він оселився у криївці за 8 км на схід від с. Піски. У таких «ямах» керівники миколаївського підпілля ОУН сподівалися перечекати зміну влади, а потім легалізуватися під виглядом колишніх радянських партизанів. «Богдан» радив вступати до Червоної армії і підшуковувати там нових членів ОУН. Паралельно планувався набір бажаючих у збройні боївки, які мали воювати на Волині у складі УПА.

За декілька днів бункер Бандери виявили німецькі солдати. У перестрілці загинув підпільник на псевдо «Семен», зв'язковий «Борис» пропав безвісті. Повстанці залишили це місце і якийсь час переховувалися у скирті соломи.

Із приходом у березні 1944 р. Червоної армії та відновленням радянської влади підпілля ОУН на Миколаївщині було розгромлене органами держбезпеки.

Співробітники органів держбезпеки та військової контррозвідки спіймали практично всіх підпільників і симпатиків ОУН. На допитах вони свідчили про якогось «Богдана». Справжнє ім'я Богдана Бандери було його псевдонімом в ОУН, чого тоді майже не траплялося.

Його життя, за свідченнями очевидців, обірвалося навесні 1944 р. Миколаївський краєзнавець Юрій Зайцев зберіг спогади мешканки с. Піски Тамари Задираки, яка стверджувала, що «Богдана» 11 або 12 березня застрелили червоноармійці Сибірської дивізії, котрі перебували у селі: «Коли він забіг у сад, вояки його обступили і почали бити. Вони прийняли його за німецького шпигуна. Стрілянина припинилася, він заговорив із вояками – казав, що не німець і просив здати його у комендатуру. Я стояла приголомшена... Потім зірвалася з місця і підбігла до хлопців. Кажу їм: "Він же не німець!». А вони: «Ти його знаєш?». «Ні, не знаю, але чую польський акцент, так говорять західні українці». Я відразу здогадалася, що це той самий юнак, який виступав на мітингу. Він зрозумів, що я його намагаюся захистити, і вже вмираючим голосом промовив: «Я Богдан, українець зі Львова», – і невдовзі помер».

За цією ж версією, Богдана Бандеру поховали на городі Тамари Задираки. А перед тим, як його тіло засипати землею, жителі села Піски зняли з нього одяг.

Офіційних документів, які б прояснили реальний перебіг подій, досі так і не виявлено. Залишилося лише декілька непрямих документальних свідчень. Богдана Бандеру лаконічно згадано у протоколі допиту Олександра Яковлєва від 30 травня 1944 р.: «За чутками — вбитий». Начальник 4-го відділу «Смерш» 3-го Українського фронту у доповідній записці від 28 червня 1944 р. зазначав, що «Богдана» на Миколаївщині немає.