Завдання українського солдата - не втомитись любити. В Миколаєві презентували книги Андрія Зелінського

"Життя людини - невпинний рух... Людське серце, зіткане безумовною та безмежною любов`ю Бога до свого творіння, невтомно б'ється в Його напрямку. Жага любові - навіть неусвідомлена, неосмислена, невербалізована - із глибин людського єства скеровує нас в обійми Небесного Отця". 

Так починається одна з книг військового капелана Андрія Зелінського. Його твори - "Соняхи" та "На ріках Вавілонських...Кілька думок про повернення" презентували в бібліотеці ім. Гмирьова. Це книги просякнуті любов'ю, - розповідає автор. В них його роздуми, його рефлексії, спогади про людей, та про події, про внутрішній стан особи, яка перебуває у вирії бойових дій. В данному випадку - це війна на Сході України.

Андрій Зелінський - військовий капелан греко-католицької церкви. Має досвід служіння близько 10 років. І свою службу здійснював в найгарячіших зонах бойових дій в АТО: Слав'янськ, Краматорськ, Дебальцеве. Широкіно, Староігнатівка, це далеко не повний перелік де він здійснював свою духовну місію. Андрій Зелінський бачив смерть, і бачив чуда, які стаються на війні. А чудо завжди поряд з нами і ми зазвичай навіть не приділяємо йому уваги. Бачив, як люди змінюють своє відношення до життя, як вони змінюють радикально свої цінності. На війні не існує атеїстів, - розповідає військовий капелан. І зовсім неважливо якої ти віри, чи якої конфесії. На війні всі шукають одного - сенсу. І як знайти сенс в цій кровавій м'ясорубці, коли вмирають товариші і опускаються руки? 

А.З.: Людина завжди потребує сенсу, людина потребує розуміння того, що діється навколо неї. І тоді їй стає легше долати всі виклики, з якими вона зустрічається.

Покликання військового капелана - консолідувати духовні сили військовослужбовця. Не дати втомитись їм любити, незважаючи на пекло, що відбувається навколо. Любов - ось ключ від усього. Любов, надія та довіра.

А.З.: Одне із основних завдань українського солдата сьогодні - не втомитись любити. Аби він не втомився любити свою родину, свою землю, а мужньо відстоював її та захищав. Хтось має бути поруч, аби він не втомився любити. Це завдання військового капелана.

Перша книга - "Соняхи" - це своєрідна книга-реквієм. Це данина пам'яті загиблим товаришам. Пам'ять про друзів - портрети, фото. Всі вони навічно залишаться на сторінках цієї книги, мовби соняхи що повертають свою голову до світла.

А.З.: Перша книга "Соняхи" має дуже чіткий меседж для суспільства. Сонях - це квітка яка залишається настільки вірна сонцю постійно повертаючись до нього, ніби втілює це сонце у світі людей. Випромінює сяйво, світло і тепло. Відповідно коли Україну накрила темрява, вони соняхами запалали на полях української журби. Я маю на увазі тих своїх друзів, знайомих, товаришів з поміж молодих українських офіцерів Збройних сил України з якими я познайомився ще під час їхнього навчання у військовій академії, згодом ми підтримували дружні стосунки. З багатьма з них ми зустрілися у зоні АТО, у зоні бойових дій. Це ті хлопці, які залишились сторожами вічності на одному із полів українського фронту.

Друга книга - "На ріках Вавілонських" -  це книга про те, як повернутися з війни. Кожне суспільство, яке переживає війну, переживає проблему подолання самої війни, яка залишається в глибині, в серці, - це спроба знайти стежини повернення із самотності, яка настає після війни.

А.З.: Війна вона ранить і не тільки кулями. Війна помножує самотності. І самотність - це один з небезпечних та деструктивних станів, який потребує компенсації. Суспільство зранене війною - суспільство, яке зранене самотністю. Самотністю, яку відчуває український захисник повертаючись домів і розуміє, що йому важко знайти аудиторію, яка може глибинно зрозуміти те, що він пережив.

У Андрія Зелінського ще багато творчих планів. Він збирається невдовзі написати казку. Добру казку, дії якої відбуваються на тлі війни.

А.З: Маю дуже багато серйозних творчих задумів. Спробую запропонувати відповіді на запитання, які тривожать українське суспільство.

Олег Дорош