Тортури та порятунок воїнів ЗСУ: керівник Снігурівської лікарні розповів про жахи окупації

Захисники України поступово звільняють територію Миколаївщини від російських загарбників. Зокрема історичним днем стало визволення окупованого міста Снігурівка, жителі якого майже 9 місяців перебували «за колючим дротом».

Справжніми героями, які не скорилися окупантам, стали медики місцевої лікарні, які весь час продовжували працювати, навіть під дулами автоматів та тортурами.

Кореспондент СВІДОК.info поспілкувався з в.о. головного лікаря місцевої лікарні Валентином Шмигельським, який розказав про жахи окупації.

…

Головний лікар…втік

...

Валентин Шимельський згадує події 24 лютого і каже, що до останнього ніхто не вірив, що розпочалася повномасштабна війна.

«Почалася війна. 24 лютого ми відпрацювали зміну, пішли по домівках. Ввечері мені подзвонив наш голова міста і запитав, де керівництво лікарні. А мені звідки було знати? Наша лікарня, в тому числі приймала перших поранених – наших хлопців-захисників: з Антонівського мосту, Каховської ГЕС, тож я терміново вирушив надавати допомогу», - розказує він.

Ліки та перев’язку для поранених збирали «всім світом» - лікарня ні на хвилину не припинила своєї роботи.

«На той момент навіть не було стерильних матеріалів, навіть марлі, це при тому, що головний лікар був хірург. Головний лікар, 35 років, разом з братом, начмедом і з її чоловіком сіли та втекли. Треба зрозуміти, що їх не кликали в окопи з автоматами, людей призовного віку. Вони фактично залишили лікарню напризволяще».

...

«Я знав, що хтось здав списки бійців»

...

Снігурівські медики надавали допомогу багатьом пораненим військовим – до окупації сюди постійно доставляли поранених захисників.

«Це були молоді хлопці. Хтось, на жаль, залишився без очей, ніг, кінцівок – страшне було тоді. У мене від побаченого виступали сльози».

Пан Валентин розказує, що на момент окупації міста росіянами у лікарні не залишилося жодного пораненого українського захисника – їх встигли евакуювати до інших медзакладів.

«Ні один воїн ЗСУ, який у нас лежав, не потратив до «руських фашистів» – я всіх поступово вивіз. Вдень, вночі – як виходило. Ми навіть поміняли всі історії хвороби, прізвища, документи, хоча нам ніхто не казав цього робити та не вчив - я знав, що хтось здав списки бійців. Єдина людина, яка вийшла з лікарні в наручниках, це був я, – згадує лікар. - У нас в реанімації лежав хлопчик з переламаними ребрами, дренажем в грудній клітці. Він каже мені: «Лікарю, спаліть, будь ласка, мої документи, спаліть мою форму». Я забрав його документи. Тоді місцеві фермери купили спортивні костюми, купили взуття для того, щоб відправляти наших бійців, як цивільних людей – це був виважений крок, ніхто нам не давав ніяких інструкцій. Я викликав карету швидкої допомоги, хлопчика спустили вниз. Я дав вказівку водію їхати на трасу, виключити мигалки та фари, щоб ніхто не побачив, і прямувати до Березнегуватського перехрестя і аж до Миколаєва. Ми вивезли того хлопця».

…

«Ми прийшли боротися з нацистами»

...

Перші дні окупації медик згадує, як страшний сон. Відразу росіяни вдерлися на території лікарні та почалися допити.

«В окупації було жуть! Як тільки вони з’явилися, то я вийшов до них. Руки у мене були в кишенях. Один з них, схоже «фсбешнік», тягне мені руку вітатися, я руки з кишені не витягнув. Вони мене запитали за зброю, вони запитали за військових, вони мені розповіли вже, які корпуса в мене працюють, а які не працюють, які закриті. Запитали, чи у підвалах немає зброї, чи будуть лікувати їх. Ясна справа, що лікувати ми будемо всіх, а от результат буде різний. Я почав у них питати: чому вони прийшли до нас. «Ми не прийшли вашу землю забирати - ми прийшли боротися з нацистами». То я відповів: «Ви прийшли захищати мене бандерівця, від оцих місцевих людей? Наша армія сильніша, зброя американська краща. Ви всі загинете – ідіть додому! Вони промовчали».

Нерідко були випадки, що персонал та навіть пацієнтів з травмами рашисти силоміць виганяли на вулицю.

«Вся площа за лікарнею – вся була в техніці: танки, БТРи, «Тигри», «Камази» та десь чоловік 150 – вони тут все оточили. Я пам’ятаю як мінімум три перевороти у лікарні: вони щось шукали у підвалах, ламали двері та інше».

Через декілька днів у кабінеті пана Валентина почалися обшуки. Згодом російські солдати вдерлися до будинку медика і теж влаштували там обшук.

«Мене та колектив лікарні змушували перейти на їх сторону, проводили допит за допитом. Заборонили мені виїздити за межі Снігурівки, заборонили мені вивозити хворих та розмовляти українською – тільки російською можна було розмовляти. Мене і били, і тримали в полоні по декілька годин. Я не скорився. Хоча я знаю, що мене здавали. Якось один з офіцерів окупанта підійшов до мене і каже: «Вас сдали». До того ж відразу три людини, як виявилося, мене здали».

Врешті, чоловіка змусили покинути окуповану Снігурівку. 30 квітня пан Валентин дістався на підконтрольну Україні територію.

…

«Життя після звільнення»

...

Зараз пан Валентин повернувся до звільненої Снігурівки. Під час огляду лікарні показує тріщини у шибках – на території тоді був прильот. Він і наробив лиха.

Зараз лікарня поступово поновлює свою повноцінну роботу вже з Україною. Працюють майже всі відділення: терапія, неврологія, приймальне відділення, але є вагома проблема – бракує спеціалістів. Заклад зараз дуже потребує лікарів та медсестер, зокрема хірургів, травматологів, педіатрів, гінекологів та сімейних лікарів.

До лікарні поступово надходить гуманітарна допомога, устаткування та заклад повертається до роботи у незалежній та вільній Україні.

Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу за посиланням