27 Жов, 19:05
Зношене серце у часі зношенім!
Уникни ти сітей і зла, і добра
Й знову засмійся, як прийде смеркання пора,
Й знов зазітхай на світанні зарошенім.Завжди юна твоя матінка Ейре,
Вік сяють роси й сивіє смерк —
Хай навіть світ любови й надії змерх
Від гуготіння лихої наклепництва ери.
Серце! Прийди, де гори на горах громадяться,
Де споконвіку чинить волю свою
Братство містичне місяця й сонця, річки та ручаю,
Лісу й долини, смутку і радости;
Й Бог де стоїть і сурмить у свій ріг самітний,
І час зі світом вічно тікають-течуть;
Де любов і надія в добрості й дорогості відстають
Від сірого смерку та рос досвітніх.(пер. О. Мокровильський)
В бібліотеці ім. М.Л. Кропивницького розпочалися традиційні літературні вечори Нобелівського поетичного циклу. Їх вже 4-й сезон відкрився поезіями Нобелівського лауреата 1923 року, Вільяма Єйтса. Справжній ірландець, патріот, витончений лірик, таємничий містик, останній з романтиків, - все це про нього. Окрім звісно самих віршів, слухачів познайомили і з життєвим шляхом поета та драматурга. І зануритись в неймовірні життєві колізії цієї тонкої натури, означало відкрити для себе його біль, його переживання та ідеали. Рушійною силою в житті Вільяма Єйтса, силою, яка змушувала його страждати і тому писати ті тексти, що вийшли з-під його пера, стала жінка. Мод Гонн - муза останнього з романтиків європейської поезії. Цю жінку він кохав 28 років свого життя, присвячував їй більшість зі своїх віршів. Більше того, майже всі жіночі образи текстів Вільяма Єйтса - натхненні саме нею. В його віршах вона поставала трояндою, Єленою Прекрасною, через яку знищили Трою, Афіною Паладою.
Поет ще не зазнав такого сильного впливу символізму та верлібру, який в той час захоплює світову літературу,-тому його називають "останнім романтиком". Єйтс зберіг традиційну форму. Мова Вільяма Єйтса проста і зрозуміла. Як і більшість романтиків, він звертається до фолькльору. В його творах оживають ірландські міфічні герої, народні мотиви, легенди, приказки, персонажі казок Світ Вільяма Єйтса наповнений духами, привидами, різноманітними символічними та таємничими образами. Це повʼязане ще й з тим, що поет все життя захоплювався езотерикою. Деякі поезії, як він сам стверджував, йому нашіптували духи. Тому в них присутній певний герметизм та містичність.
ДУХ-МЕДІУМ
Любов, поезія, музика...
Та через нових померлих,
Що в душу входять й уникають
Сум’яття одра смерти,
Чи тих зачатих, незачатих,
Що в’ються роєм там, тут,
Згинаюся над лопатою,
Рукою мацаю бруд.
Чи тих зачатих, незачатих,
Бо не хочу згадувать тих,
Хто, незачатим бувши,
Індивідом стати не встиг,
А лиш наслідує дію,
З піску чи пороху труд, —
Згинаюся над лопатою,
Рукою мацаю бруд.
Мисль духа старого — блискавка,
Піти за нею — загин;
Позбувся поезії, музики,
Але дурний тлін
Коренів, пагонів, супісків, суглинків
Не вимагає чуд.
Згинаюся над лопатою,
Рукою мацаю бруд.
(пер. О. Мокровильський)
До всього цього Вільям Єйтс відчував кожну пульсацію цього світу, - зазначив літературний критик, один з ведучих поетичного вечора, Олександр Пронкевич. Він міг зануритись в сокровенні таємниці буття і врешті переконався, що вони прості. І кожен з нас може побачити їх та відчути. Щоправда іноді потрібні провідники в цей світ. Одним з таких і був Вільям Батлер Єйтс - останній з романтиків.
ТРОЯНДА СВІТУ
Краса — це сон? Кому таке наснилось?
За красні ці уста, що з давнини
Смутні, бо їм немає новини,
Костром погребним Троя обвуглилась,
Пропали Уснині сини.
Минущі ми, і світ минає, гине:
Між людських душ хистких, що все течуть,
Мов води річки, й зимна їхня путь
Під небесами зоряної піни, —
Краси уста осмуту ллють.
Схиліться, ангели, в оселі вашій хмарній —
Іще до вас, ще до сердець усіх
Була вона і знуджено до ніг
Творця тулилась. Він же їй, прегарній,
Зелений простелив моріг.
(пер. О. Мокровильський)
