Сьогодні 10:17
Регіональне управління Сил територіальної оборони "Південь" ЗС України розповідає історію захисника на псевдо “Лис”.
— Мій син проходить медичну комісію, настав і його час йди до війська. Тож я мушу докласти всіх зусиль щоб якомога скоріше повернути мирне небо, щоб всі захисники повернулись до рідних, — захисник на псевдо “Лис”.
Українські захисники різні: за віком, освітою, професією у цивільному житті. Втім, об’єднує їх усіх одне — бажання зупинити ворога. І вони роблять усе можливе, кожен докладає своїх зусиль, щоб українська земля стала вільною та незалежною.
— В моє життя війна ввійшла 2014 року. Тоді через стан здоров’я я не зміг взяти до рук зброї, тому взяв камеру й поїхав знімати як військовий кореспондент, бо до цього я майже 20 років працював телевізійником, — згадує військовий Володимир “Лис”. — Вже після 2018 року я перестав їздити в АТО, займався просто волонтерством.
Вранці 24 лютого 2022 року, коли почалися ракетні удари по місту Миколаїв, Володимир у першу чергу набрав друга, який служив у тактичній авіації, дізнатися чи все добре.
— Він відповів мені “не хвилюйся, все добре, ми піднялися ще за годину до того”, тож я заспокоївся. Пересвідчившись, що з близькими і рідними все добре, я в той же день завершив всі свої справи. Питання що робити далі в мене не було, тож 25 лютого я був з речами біля військомату, — розповідає “Лис”. — Там мене знову не взяли, але я вже розумів — цього разу точно потраплю до війська, тому набрав знайомих з ТрО й сказав, що мені байдуже на яку посаду. Так я й став командиром стрілецького відділення 123 бригада тероборони ЗСУ / 123 territorial defense brigade.
З підрозділом Володимир брав участь у обороні Миколаївщини, а після звільнення Херсона бригада зайняла позиції на правому березі Дніпра.
— Був і на посаді оператора ПЗРК. Коли з’явилась вакансія у підрозділі цивільно-військового співробітництва і мені запропонували спробувати себе там — я погодився. Для мене це була хоч і не звична зміна діяльності, але я був готовий до нового виклику.
За словами “Лиса”, його завданнями були не лише розв’язання проблем цивільного населення, яке знаходиться у зоні проведення бойових дій, а й допомога у виконані завдань підрозділом.
— Це постійно на телефоні, постійно на виїзді. Допомога у евакуації, у вирішені гуманітарних питань в населених пунктах, які ще досі кожного дня потерпають від ворожих обстрілів. Спілкуємось з місцевими, бо люди різні й, на превеликий жаль, за нашою статистикою третина людей, яка залишилася на деокупованих територіях так чи інакше підтримує загарбника. Вони можуть бути пасивними, а можуть й допомагати ворогу. Якщо така інформація у нас з’являється, ми її передаємо відповідним органам, — ділиться Володимир.
На думку захисника, після війни також доведеться докласти чимало зусиль, щоб відбудувати свою країну, і тут потрібна буде одна єдина сила — український народ.
— Я мрію дочекатися, побачити нашу перемогу, але щоб зберегти нашу націю, нашу країну — ми повинні бути готові й до тривалої війни. Мій син вже також проходить медичну комісію, настав і його час йди до війська. Тож я мушу докласти всіх зусиль щоб якомога скоріше повернути мирне небо, щоб захисники повернулись до рідних, саме тому у війську я буду до самої перемоги і ніяк інакше, — наостанок сказав “Лис”.
