Сонячний дім твій за синім туманом: в Миколаєві простилися з поетом Дмитром Кремінем

В Миколаєві, 27 травня простилися з миколаївським поетом Дмитром Дмитровичем Кремінем. Прощання відбувалось в Миколаївській облдержадміністрації, інформує кореспондент СВІДОК.info. Проститися з видатним миколаївцем прийшли депутати миколаївської міської та обласної ради, творча інтелігенція міста: письменники та поети, художники та актори, режисери театру, викладачі та бібліотекарі.

Для багатьох Дмитро Кремінь був вчителем, мудрим порадником, наставником. А другом він був для всіх. Адже завжди був відкритий до спілкування, відкритий до співпраці, а надто любив знаходитись у компанії молодих поетів, любив, коли до нього вони приходили, радились, ділились з ним своєю творчістю. Він підтримував всіх, для багатьох став хрещеним батьком і вказав дорогу у поетичне майбутнє. Окрім поетів, він був великим другом художників. Одним з його найближчих товаришів був Андрій Антонюк, який залишив цей світ у 2013 році. Ці дві постаті були символом - символом українського, патріотичного, творчого Миколаєва. І завжди лишиться у пам'яті поколінь: Кремінь-Антонюк - один, величний дух, який в Миколаєві вже назавжди у його вуличках, у його будинках, у платанах на вулиці Соборній, на якій можна було часто зустріти обидвох в одній компанії або окремо. 

Після втрати письменника, багато миколаївців почали писати у соцмережах свої спогади про поета, публікувати підписи, які він лишав на своїх книжках, ділитися враженнями про нього та його творчість.  Звісно, бо миколаївці пам'ятають творчі вечори Креміня, яких за довгі роки його життя в Миколаєві було безліч. Згадують його читання на різних заходах і молоді, і люди поважного віку. І любили його теж містяни різних поколінь, відчуваючи взаємну любов від доброзичливого чоловіка, який радий був кожному. І кожному розкривав свій внутрішній світ, досвід.

Він любив це місто, незважаючи на те, що народився в Закарпатті. Але саме у просторі, безкраї степи, у південне гаряче сонце він був закоханий. І полюбляв соняшники - символ Півдня, символ світла, до якого вони щоранку звертають голову. Так само за світлом йшов і Дмитро Кремінь, переймаючи на себе любов і біль цього краю. Він сам є світлом. Світлом, яке не зникає.

Тому Миколаїв - край сонця і лиману - став домом для видатного миколаївського поета Дмитра Креміня назавжди, як він колись писав в одному зі своїх віршів...

Сонячний дім твій за синім туманом,
Там, над лиманом, де ранок – мов скло...
Що то вже біле чаїне крило,
Але біліш паруси над лиманом.
Давній мій друже, ти тільки пожди.
Так величально приходять до тебе
Птиці і риби, зорі і стебла,
В краплі роси, в краплі води.
Світ – не вистава. В дні щастя й біди
Я не купивсь на фальшиві міраклі.
Я собі світ одкриваю до краплі:
В краплі роси, в краплі води.
Може, це все невеликий прогрес? –
Ранковий горніст розлучився із горном.
І з солов’їним, не людським горлом
Я в світовий увіходжу оркестр?
Ген чумаки в небесах, угорі,
Розсипали сіль, і їдуть без ляку...
Досі та сіль із Чумацького Шляху
В краплі моєї малої зорі.
Мамо-природо, ти нам прости,
Доки візьмеш у праматірне лоно.
Бо й перед нами – море солоне,
В краплі води, в краплі роси.
Час нам рахунок веде до межі.
Час не спокусить солодким обманом...

Дім над лиманом встає за туманом
Над одчайдушне світання душі.
Там, над лиманом, гучать голоси...
Ти принеси мені, чаєчко, птаху,
Дрібку зорі із Чумацького Шляху,
В краплі води, в краплі роси...