Агонізуючий символ Миколаєва. Чи дочекається Шухівська вежа порятунку? (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Вітер виграє на вигнутих лініях граціозної вежі, що знаходиться на самій горі найвищого миколаївсього пагорба - Спаського (53 метри над рівнем моря). Цю навдивовижу легку та ритмічну мелодію можна вловити навіть на певній відстані від вежі, якщо уважно прислухатись. Інженерній симфонії вигаданій генієм світової думки в наступному році виповниться 111 років. До речі світ відзначав день народження самого Володимира Шухова 28 серпня.

В 2018 році один з найвпізнаваніших миколаївських символів - гіперболоїдну Шухівську вежу планують реставрувати. Про це в коментарі СВІДОК. info розповів Начальник управління культури Юрій Любаров. На реставрацію комунальному підприємству "Управління комунального будівництва" виділено близько 800 тисяч гривень. Щоправда, як нам повідомили в управлінні, проектні роботи ще не завершились і знаходяться зараз на завершальному етапі. Приблизно через місяць стане відомо, які реставруватимуть пам'ятку архітектури. Щож до самої вежі, то подібна реставрація стане першою від 1944 року, коли її підірвали при відступі фашисти.

Питання про будівництво водонапірної башти в місті виник в липні 1904 року (тоді малася на увазі вирівнююча вежа), перший проект якої належав В.Веберу, автору миколаївського водогону, каналізації, частково - секретарю Водопровідній комісії інженеру Л.Роде. Серед запропонованих проектів найбільш вигідним виявився проект В.Шухова, інженера московського заводу В.Барі, кошторисна вартість якого становила 25200 руб. Відмінною особливістю проекту вежі В.Шухова було те, що вона була в 12 разів легше інших, а її вага менша від тієї води, яку вона містила. Остаточна вартість проекту, що включає будівництво огорожі, кам'яного будинку для охоронця, становила 35,638 руб. 99 коп. Місце розташування водонапірної вежі змінили: з Католицької вулиці на Кур'єрську, в район колишнього заводу Уманського (нині - вул. Рюміна). Таке близьке розташування до міських джерел скоротило довжину магістральних напірних труб між колодязями і вежею, значно здешевлюючи весь проект.

У жовтні 1906 року почалися роботи з будівництва кам'яного фундаменту під основне опірне кільце. Металеві конструкції підвозили з Москви. Звідти ж приїхали і клепальники, які, по суті, виконали всю роботу. Зрештою, спочатку скелет споруди збирався на болтах, які після закінчення збирання замінили на заклепки. Монтування вежі закінчилося в січні 1907 року. Незабаром після цього був зібраний і пофарбований найбільший у світі резервуар системи Інтце для води з необхідними трубами. 15 березня 1907 року водонапірна вежа була підключена до миколаївського водогону, що, фактично, стало початком її експлуатації.

Вежа розташована на найвищому в Миколаєві місці. Її висота становить 25,6 м, з баком -32 м., а обсяг резервуара - 50 тис. відер (615 м3). Функціонувала вежа справно з перервами до середини 1950-х рр. - до того моменту, коли в місто під'єднали воду з Інгульця. Зараз Миколаївська водонапірна вежа не використовується за своїм прямим призначенням.

Побудована за проектом видатного інженера Шухова миколаївська вежа найстаріша в Україні, одна з найстаріших в світі (друга після Полібінської водонапорної вежі у Росії). Зараз вона має статус пам'ятки культури та архітектури місцевого значення, хоча неодноразово підіймалось питання надати їй статус пам'ятки національного значення і навіть об'єкту всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Щоправда шансів отримати останній статус у Миколаївської вежі не так багато, адже в сорокові роки під час реставрації вона зазнавала сторонніх втручань у свою конструкцію. До речі саме ці втручання надалі і пришвидшили псування металу. Як стверджує доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри корозійно-водяної деградації і захисту матеріалів Фізико-механічного інституту імені академіка Г.В. Карпенко Г.М. Никифорчин, застосування електрозварювання при відновлювальних роботах в 1944 році було великою технічною помилкою, бо метал, з якого виготовлена ​​вежа, за своїми властивостями не призначений для електрозварювання. Наразі ці шви практично прийшли в повну непридатність. Корозія руйнує метал не тільки поруч зі звареними швами, але й самі шви, які в деяких місцях просто відсутні.

Щоб зберегти міську гордість в першу чергу їй життєво-необхідно відновити метал  та провести протикорозійні роботи, кажуть науковці.

У статті використовувались матеріали з сайту bazar.nikolaev