«Нас не треба звільняти!» - як живуть прифронтові села Миколаївщини під пожежами та обстрілами загарбників

«Нас не треба звільняти!» - як живуть прифронтові села Миколаївщини під пожежами та обстрілами загарбників

Села Миколаївщини

Прифронтові та фронтові села Миколаївщини потерпають від масивних обстрілів усім можливим важким озброєнням російської армії. Деякі села Миколаївщини та Херсонщини зруйновані вщент — там нічого не залишилось від соціальної інфраструктури і дуже багато руйнувань приватних осель.

Однією з доволі постраждалих громад є Галицинівська ОТГ, яка з одного боку межує з Миколаєвом, а з іншого — з селами Херсонської області. І хоча на цьому напрямі, за словами очевидців, дещо спокійніше, ніж на деяких інших, ця громада входить до зони бойових дій і щодня страждає від ворожих прильотів.

Галицинівська громада охоплює села Галицинове, Лимани, Лупареве, Степову Долину, Прибузьке та Українку. За словами старости села Наталії Панашій, в Лиманах залишилось близько 20% довоєнного населення, у Лупаревому — близько 10%. У таких селах, як Українка та Прибузьке, які найбільше знаходяться під обстрілами, взагалі залишилось від 10 до 50 мешканців. Переважно це або люди поважного віку, або ті, хто не може виїхати через сімейні обставини.

Нещодавно волонтери передали жителям громади від волонтерського центру «ДОФ» продуктові набори. Пакунки з їжею поїхали у села Українка, Лимани та Лупареве. Жителі сіл подякували волонтерам та розповіли трохи про своє життя, передає СВІДОК.info.

Волонтерська допомога від ВЦ "ДОФ"

«Снаряди кидають, касетні кидають. Добре, що є волонтери, є староста села. Завдяки волонтерам ми живемо, ми існуємо. А завтра чи будемо жити, чи не будемо — ніхто не знає. Але будемо вірити у краще. Обстрілюють часто, але ви краще скажіть, коли не обстрілюють», — розповідає місцевий житель.

Також мешканці пояснюють, чому залишаються у своїх селах і не можуть покинути домівку.

«У мене, наприклад, мама в інвалідному візку — куди я з нею поїду? І ми молоді вимушені біля неї сидіти. А що робити? І господарство… Ну куди вже кинеш це? Собаки, котяки, сусідські звірі», — розповідає мешканка.

В селах кожен намагається виживати і прилаштовуватися до нових обставин. Селяни рятують господарство, городи, щоб можна було ще деякий час протриматись. Люди вимушені прилаштовуватися до обстрілів та інших бойових дій.

«О четвертій ранку встаю. Поливаю, сапаю, копаю… Вирощуємо, щоб хлопців наших кормити. Син також на Донбасі, чоловік у квітні загинув. У нас тільки одна мрія, щоб наші всі хлопці, наші захисники, вернулися живими здоровими до своїх батьків, дітей, жінок. Щоб закінчилась війна і ми жили далі. Ми як працювали, так і працюємо. Нас не треба звільняти», — розповідає свою історію місцева мешканка одного з сіл.

Страждають люди не лише через обстріли, а й через пожежі в полях, які викликані цими обстрілами. Врожай стоїть, проте прибирати його нікому та й нема поки що нагоди, адже серед колосся повно розкиданих касетних снарядів. Коли займається пожежа, в умовах обстрілу загасити її практично неможливо. Іноді вогонь перекидається на приватні угіддя.

Нагадаємо, за інформацією Миколаївської обласної військової адміністрації, станом на 9 липня з початку російського вторгнення на Миколаївщині пошкоджено частково або повністю 6834 цивільні об'єкти. Наразі в області тривають роботи з відновлення газо- та електропостачання у населених пунктах, які постраждали внаслідок війни.

Андрій Прокопенко