Вперед до мрії, за пороги Бугу

Троє спортсменів, що планують потрапити в Книгу рекордів України з тривалості запливу на каяках, дійшли до Миколаєва. Вперше в Україні хлопці планують пройти Південним Бугом від витоків до гирла ріки. І вже подолали більшу частину своєї подорожі, переповненої пригодами та незвичайними знайомствами.

Йде 20-й день подорожі трьох сміливців: дніпрян Олега Тамарова, Владислава Науменка та вінничанина Костянтина Прилепського —представників туристичного клубу «Живі». 17 вересня, загружені важкими рюкзаками зі спорядженням, та трьома каяками, вони стартували з Хмельницького. Свої пригоди описують в інтернет-блозі.

Мета — потрапити в книгу рекордів України: за 40 днів хлопці планують подолати 1200 кілометрів і пройти всім Бугом до Чорного моря.

Попередній рекорд — це 25-денний заплив на 1130 кілометрів. Частина запланованого маршруту пролягає по Дунаю. Як зізнався Олег Тамаров, що очолює цю експедицію, це буде теж нелегко, адже йти доведеться проти течії ріки. Але мужніх хлопців такі дрібнички, схоже, не спиняють. Всі вони вже не один рік займаються рафтінгом — гірським сплавом рікою, та й не тільки. Обходили багато українських та навіть російських річок. Спелеологія теж входить в коло їх інтересів. Словом, це доволі відомі в Україні екстремали. Для походу їм довірили дорого вартісні каяки і все необхідне спорядження абсолютно безкоштовно. За фіксацію рекорду, мандрівники мали б заплатити 13 тисяч гривень. Але хлопці відмовились від офіційного визнання. Головне для них — перевірити, що вони на це здатні. А надихнула цих відчайдух на таку пригоду одна дівчина, яка самотужки подолала на мотоциклі півземної кулі під девізом «Повір у мрію». І от, вони повірили також.

«Це шлях до абсолютної свободи. Ми боремося за неї. Кожен з нас господар свого життя. Варто лише повірити в свою мрію, і вона здійсниться».

Хлопці посміхаються і просять сфотографувати їх на фоні де зливаються Буг та Інгул. В Миколаєві вони вперше. Трохи втомлені після походу, але залюбки діляться своїм враженням. Про те, як добиралися до наших берегів, згадують із вогником у очах, яскраво змальовуючи все, що бачили.

«В поході у нас сувора дисципіліна. В 6-й ранку підйом. У 8-ій ми вже починаємо йти. Часу на обід немає. Лише годинка, щоб перекусити бутербродом, чи якимось печивом. Відбій у 10-ій вечора».

Такий каяк, як у хлопців, здатен розвинути швидкість до 10 км за годину. За день вони долають 50-60 кілометрів в залежності від важкості проходження ріки. Вже початок походу приніс мандрівникам неочікувані складнощі. Там, де тільки народжується Великий Буг - він зовсім не «великий», і не подібний до ріки. То радше багнюка, якою йти на каяках надзвичайно важко. До того ж екологічний стан ріки неприємно здивував екстремалів.

«Те, що з берега виглядає як вода, виявилося чорною густою рідиною, що смердить. Тут відбувається екологічна катастрофа! Що ви мені розповідаєте за води Гангу? Їдьте в Хмельницький і подивіться на Буг!»

Каналізаційні стоки, сміття - цим зустрів Південний Буг у верхній своїй течії каякерів. Видовище не з приємних. Ближче до Вінничини ріка в кращому стані. А в Миколаївській області, діляться враженнями мандрівники, вода найчистіша. Щоправда тут інша проблема — браконьєрство. Ріка так всіяна сітями, що це ускладнює прохід. Траплялися випадки, коли приходилось сваритися з рибалками, щоб вони прибрали свої спінінги та вудки. Щоправда іноді траплялись добрі дядечки, які відносились до них з порозумінням.

«Всі ці дні, ми постійно чули «відійдіть під інший берег», «підітьдалі» і т.і. І коли вже навіть я почав дратуватися, нам зустрівся абсолютно незвичайний дядько. Повний чоловік, кілограмів за сто на вигляд, ледве угледівши нас, пробіг тридцатиметрівку і кричить: «обережно, хлопці, тут спінінги, я зараз все дістану і перекину, щоб ви пройшли».

А ще проблема Південного Бугу — це греблі. Їх так багато, що хлопцям приходилось виходити з ріки та переносити каяки вручну. Це забирало добрих 2-3 години. На берегах Бугу багато покинутих селищ. Бувало й таке, що в селі живе одна людина. Всю свою дорогу, діляться хлопці, вони зустрічали неймовірних людей. Деякі запрошували до себе до дому на нічліг, ділилися їжею, дровами, допомагали побутовими речами. Зустрічались і зовсім унікальні персонажі. Один дідусь з місцевих сіл пригостив їх кількою власного виробництва. Щоб рецепт не пропав, хлопці також опублікували його у своїх дорожніх нотатках.

«Сіли, розговорилися, виявилося, що він жив в Дніпрі після армії. Розповів, як риба раніше клювала навіть без наживки. І звичайно, поділився рецептом своєї рибної консерви: «Берете, карася, рубаєте йому голову і виймаєте з нього нутрощі. Потім обсмажуємо морквину і натираємо її! Купуємо в магазині томатну пасту. Наприклад, у нас 16 кілограмів карасів. Розводимо цю пасту на шість літрів води і все».

Шкодують хлопці і про те, що люди знищують природу навколо. Цього не уник і знаменитий Бузький гард. В 2004 році, згадують вони, тут був найпотужніший річковий поріг. Може зникнути ще один поріг біля Южноукраїнська, якщо піднімуть рівень води у водосховищі. Тоді «Бузький гард» може зникнути, як туристичний та історичний центр Миколаївщини.

«Навіть зараз ці місцини виглядають дуже гарно, можна тільки уявляти, як тут було чудово, до затоплення долини річки».

А поки хлопці відпочивають в Миколаєві. Місцеві прихистили їх у себе. Допомогли машиною перевезти каяки, пригостили обідом та запропонували нічліг. А вже завтра у мандрівників попереду широке плесо Південно-Бузького лиману, сонце, що сходитиме якраз за їх спинами. А десь південніше, вже не так і далеко, жадане Чорне море та Мрія, до якої так натхненно йдуть ці життєрадісні, веселі та усміхнені шукачі пригод.