Канікули в Карпатах Олександри Борсук та її родини. В "Галереї на Спаській 45" відкрилась фотовиставка

Вирватись подалі від цивілізації, подалі від ґаджетів, які заполонили сучасний світ. Ближче до природи, до свіжого повітря та справжніх емоцій - це потреба сучасного суспільства. Саме з цього бажання, раптово та неочікувано народилась фотовиставка Олександри Борсук - "Канікули в Карпатах". 

О.Б.: "Просто ми поїхали з дитиною відпочивати. У мого сина не дуже багато фотографій, ми вирішили зробити фотосесію. І настільки все було цікаво, він дуже органічно виглядає в цій карпатській природі. Йому дуже сподобалося. Ось на основі цих світлин ми і вирішили зробити виставку."

Таким чином фотохудожниця зберегла цей подих живої природи. Забрала у вигляді фотознімків частинку Карпат і передала їх Миколаєву до "Галереї на Спаській 45".

А от і сам головний персонаж цієї фотовиставки

Фотографувати свого сина виявилось завданням не з легких, - зізнається Олександра Борсук. Цей непосидючий та впертий барсучок з легкістю міг заявити, що не в настрої. І все, зйомка просто зривалася. А ловити емоції сина, прийшлось вичікуючи, коли він забуде, що фотокамера десь поряд.

О.Б.: В той час, що ми провели в Карпатах, три дні йшов дощ і тільки один день було сонце. Я знала, що в цей день потрібно обов'язково провести зйомку. Намагаюся його витягнути, а він каже «Я не хочу». Проте, серед усіх знімків, немає жодного постановочного. Все що ми знімали, робилося природньо. Як, наприклад, на знімку з коритом. Ніхто не говорив, що у нас буде зйомка, що потрібно буде позувати. Вийшло сонце, була гарна погода. Ми знайшли це корито, нагріли воду і він туди сів. Коли дитина захоплена грою, їй вже абсолютно байдуже, знімають її чи ні. Така сама історія і з іншими знімками. Довелося фотоапарат ховати за спину, щоб він не знав, що його знімають "

Звісно, найголовніше, що дитина отримує від спілкування з живою природою - це відпочинок від інформації. ВІд технічного прогресу. Адже все що потрібно для щастя, - зазначає мистецтвознавець Олександра Філоненко, це поринути у свої власні мрії, власний казковий світ, в якому цілком звичні для нас речі стають не простими, а магічними. 

"де можна спостерігати за дивними ритуалами сільської праці, валяти дурника, валятися допізна в ліжку і на свіжій траві, боротися з «чудовиськами» і досліджувати таємне життя комах в траві. І робити ще мільйони чарівних речей в дивовижній гірничо-лісовій країні, де немає вай-фаю, а ґаджети і девайси надійно заховані або безнадійно забуті".

"Ця  виставка, особисто в мене, викликає бажання теж потрапити в таке місце. Я би із задоволенням туди поїхала, - замріялась і сама Олександра Філоненко, вочевидь згадуючи безтурботне дитинство, сліпуче яскраве сонце, повітря в грудях таке свіже, аж смачне, і коли здається, що небо над головою - безкрає море. А світ такий простий і зрозумілий.