3 Апр, 18:20
І дбайте про спокій міста, куди Я вас вигнав, і моліться за нього до Господа, бо в спокої його буде і ваш спокій.
Не знаю, як ви, але я давно вже помітив, як повільно вмирає Миколаїв. Чи, вірніше, вмирає старий Миколаїв, як він змінює шкіру, мовби змія. Не можна сказати, що місто вмирає, як, скажімо Детройт в свій час: раптово та невідворотньо. Але, процес цей запущений. І все ніби природньо, все ніби відбувається, як має відбуватись. Будуються нові будинки - зникають старі. Руйнуються старі стилі на їх руїнах виростає дещо нове. Все народжується-все зникає. Такий закон Всесвіту. Яскравий приклад ентропії - все ціле і довершене стане хаосом.
І це болючий процес. Болючий для тих, хто бачив цей організм живим, функціонуючим. Це я про місто зараз. Бо місто - безпосередній організм в якому ми функціонуємо, в якому ми легені, нирки, серце, мозок... Ми - люди.
Зрозуміло, що вочевидь, важко відреставрувати аварійні будинки, яким вже понад сто років, це все зрозуміло. Але, давайте перейдемо з питання філософського до реалій. Реалії такі, що проблема аварійних та покинутих будинків, будинків, що руйнуються, це не тільки проблема Миколаєва. Гостро вона стоїть і в Києві, і в Одесі, і в інших старих містах. Останні резонансні випадки в столиці та в Одесі, якраз тому приклад. І ці міста налічують десятки-сотні таких будинків. Та й в Миколаєві зовсім нещодавно гегехнулась частина Дитячої фехтувальної школи.
Я прошерстив інтернет і зрозумів, що з цією проблемою в різних містах України намагаються боротися. В тій самій Одесі, Києві, Львові, Харкові виділяють великі кошти, щоби реставрувати аварійні будинки, якщо це звісно, реально. На гіркому досвіді вчаться. Як то кажуть, поки смажений півень не клюне. Так він і в Миколаєві вже клюнув...
Що ми бачимо в Миколаєві? В Миколаєві аварійні будинки, які розходяться по швам, які сипляться простосто на очах, роками стоять і чекають свого кінця. Кінець, як ми можемо дізнатись на досвіді Одеси чи Києва - печальний. Добре, що в більшості все таки відселили людей. Але далеко не у всіх. Тож виникає закономірне питання, чого чекає міська влада? Може поки вони помруть власною смертю.. Як колись сумнозвісний будинок Корсунського на розі проспекту Центрального та Малої Морської. Тільки тоді це був один будинок Корсунського, а на цей момент на старих Миколаївських вуличках назбиралось з десяток таких будинків, які в будь-який момент готові віддати Богові душу. І вони рано чи пізно помруть. І помруть гучно. І було би добре, якби без серйозних наслідків для людей та для інших споруд. Але від цього не застрахований ніхто.
Окрім цього є і інший аспект - естетика. Тобто її відсутність. Адже старий центр потроху перетворюється в цвинтар будинків під відкритим небом. Що показати туристам з інших міст? В нас є дуже живописні руїни. Ходім, проведу екскурсію...
З повагою до всього живого, Лютий Єнот
